Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Острів Надії

Та все ж поміркована більшість схвально оцінила той незвичайний експеримент заради відповіді на вічне питання: де шукати людині свого щастя. Обранцям, яким поталанить опинитися на кораблі, заздрили: попадуть у рай земний.

Звістка про трагічну загибель «Оберона» приголомшила особисто його, ніби хтось брутально розбив саму мрію про те, що людині приступне достойніше існування. І ось тепер у нього – дорогий зламок тієї мрії: щоденник Антуана Зольтана, чиє ім’я впродовж двох років, – доки він обирав пасажирів корабля, готувався до відплиття, – було на вустах мільйонів, і чий кожен вислів, поїздка в той чи інший куточок Землі привертали загальну увагу.

Чим довше про все те Джек думав, тим важче ставало йому на душі. Якась уселенська туга опановувала ним. Нібито тисячі життів прожив, і в жодному не досяг омріяного. Доступне воно хоч комусь, оте омріяне, чи всі, прагнучи його, б’ються об невидиму перепону, як нічна мушва об скло лампи? Може і йому ця удача припливла до рук, аби тільки зайвий раз потвердити намарність сподівань?

Та, наразі, його думки змінили течію, бо, раптом, сяйнув йому здогад, що в цій

суєті-суєт не обходиться, здається, без присутності відвічної засади: щойно зійде хтось із кону, не досягнувши вимріяного, як ту ж мить його заступає інший. І котить далі сізіфів камінь обов’язку, ідеалу чи мети. Чи не тому нині тягар налягає йому душу, що до його рук несподівано впала ось така естафетна паличка? І мусить пронести її далі, або, принаймні, передати комусь.

Із чим пов’язалася його доля? Він увімкнув настільну лампу і взявся непоспіхом читати щоденника Антуана Зольтана. Хоч і намірявся ґрунтовно вивчити його завтра, на свіжу голову, щоб одразу ж готувати текст для газети. Але забаглося йому прочитати ці записи не з обов’язку, а для себе.

*«18 травня

Сьогодні в моєму існуванні сталася, здається, переміна, яка спонукає нотувати наступні події.

Два дні тому отримав запрошення Умберто Вільсона відвідати його для ділової розмови. Цілковита несподіванка для мене, бо тільки й знав про нього, відколи розійшовся поголос, що мало відомий інженер з проектування підводних споруд успадкував кілька десятків мільярдів.

І от сьогодні ми зустрілися. Говорили майже дві години про його проект. Несподіваний, химерний і нечуваний. Він задумав заснувати на одному з островів, який придбав, спілку людей, що дасть приклад іншого життя – без усіх тих виразок, які роз’їдають наше суспільство. Доки острів забудовуватимуть, – там зводять поселення навподіб сільських, – слід ретельно дібрати майбутніх його мешканців: доброчесні сімейні пари, пошлюблені від трьох років і більше, бажано – з дітьми. Відбір мусить улягати двом вимогам: серед переселенців мають бути люди різні за фахом, і щоб вони мали спадкову моральність, зарекомендовану життям двох-трьох поколінь предків. На його розсуд, він може покластися на мене у втіленні задуманого.

Щонайменше був готовий до подібної пропозиції, взагалі до такої фантасмагоричної розмови. Почуте з його вуст змушувало визнати: переді мною викінчений прожектер. Для годиться, поцікавився, як можна, наприклад, з’ясувати, наскільки тверді моральні засади мали чиїсь предки та ще й у третьому поколінні? «Не сумнівайтеся, – відповів мені Вільсон, – згодом поясню». Гаразд, висунув я інший аргумент, хай навіть зберуться докупи ідеальні люди, і співжиття їхнє виявиться так само ідеальним, та чи такими вдадуться їхні діти? Окрім всього, буватимуть вони в інших краях, знаходитимуть там собі пару, і на острові поступово можуть з’явитися неідеальні люди. Вільсон і в тому не бачив проблеми: перші п’ять років переселенці не полишатимуть острова, окрім тих, звичайно, котрі вирішать виїхати звідти назавжди. Згодом, якщо хтось обере собі половинку деінде, – на розсуд громади. Коли на острові запанують здорові начала життя, – молоде суспільство зуміє подбати про себе.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!