Слава ЗСУ!

До лискучих, обкладених кахлями, стін кухні, тулилися грона сонячних зайчиків. За вікном гуркотіли перші авто. Набираючи від зупинки швидкість, сердито завивали тролейбуси. З нижнього поверху по-магнітофонному голосно співав Філіп Кіркоров: "Эти глаза напротив...".

Навпроти за столом сиділа мати і, механічно ковтаючи їжу, кепкувала з батька:

- Із самісінького ранку поїхав у гараж. Каже, оська на задньому колесі зламалася. Двадцять гривень прихопив. Не треба було Соньку з роботи возити, от і не зламалася б!

Сонька - повна пишногруда молодиця з верхнього поверху, працювала з батьком в одній установі. Її чимала вага була справжнім лихом для батькового "горбатого" "Запорожчика", який вона останнім часом уподобала.

Андрій сміявся разом із матір'ю, уявляючи змальовану нею картину: худий, як тріска, батько бігає довкола маленької машини, з якої насилу виборсується огрядна сусідка.

Неньчин гумор, смачний сніданок і просто-таки чудова погода змусили Андрія забути про нічний привид. А після чашечки міцної кави він і зовсім повеселішав.

Одягався ретельно, наче на свято. Авжеж, сьогодні з лікарняного має вийти Наталка. Змочив скуйовдженого подушкою чуба, розчесав брови. Довго й прискіпливо оглядав себе у дзеркалі. Нарешті, вдовольнившись, вийшов до передпокою.

Мати мимохіть замилувалася сином:

- Який ти в мене гарний!

Він знову припав губами до її скалічених пальців, потім обійняв за плечі, намагаючись не помічати зрадливих жіночих сліз, і, прихопивши для солідності шкіряну папку, вийшов з квартири.

У груди вдарив млосний бензинно-каштановий дух. Де б він не був, на яких би урвищах долі не заблукала його душа, рідне місто він упізнає із зав'язаними очима - по цьому неповторному запаху, характерному лише для цих вулиць, для цих будинків, для цих наполовину вирубаних садків і занедбаних парків.