Слава ЗСУ!

До початку зміни ще залишалося багато часу, отож Андрій вирішив пройтися сквером.

У в'юнкому пасмі каштанів шаленіло птаство. Сонячні промені, пробиваючись крізь пружні крони, візерунили асфальтові доріжки алей, стрибали по скельцях від розбитих пляшок, наввипередки пили росу з чотирипалих бузкових долоньок, простягнутих їм для поцілунку. Витерті лави мінилися тінями сотень закоханих, що упродовж десятиліть тулилися у смерку спинами до їхніх втомлених щаблів.

Андрій згадав, що й сам неодноразово вдавався до послуг цих мовчазних дерев'яних ідолів кохання і безпритульності. І від згадки про ті напівдитячі пристрасті в душі сопілкою виспівувала надія: усе найголовніше, що має статися в житті, ще чекає на нього попереду.

А поки що він задовольнявся тим, що був кравцем. Достеменно - працював звичайнісіньким різальником на звичайнісінькій швейній фабриці. Йому підпорядковувався велетенський стосилий агрегат з потужними ножами, що наче зміїні жала в потрібний момент пронизували простір між верхньою і нижньою панелями різальної установки і, ледь не плямкаючи, пружно вгризалися у стоси складених одна на одну сталок матерії.

Він був-таки не звичайнісіньким різальником, а справжнім асом, і часто-густо дівчата-кравчині, відклавши власну роботу, подовгу милувалися тим, як злагоджено і вправно він маніпулює важкими стосами, чітко вивертаючи їх у потрібному напрямку, не помиляючись бодай на міліметр, навмисно тулячи пальці поближче до пожадливих лез, а надто тоді, коли за його роботою спостерігала білява Наталка. Щоразу, коли їй здавалося, що відстань між його руками і сталевими дриготливими жалами зійшла на ніщо, вона голосно скрикувала, а у нього в грудях солодко перекочувалося щось п'янкувато-млосне.

Замислившись, Андрій стишив ходу. Похопившись, поглянув на годинник і зрозумів, що запізнюється. До зупинки саме під'їжджав тролейбус. Андрій стрімко перетнув вулицю і, скочивши на підніжку задніх дверцят, схопився за поручень. Раптом зверху на його руку лягла тваниста п'ятірня спітнілого товстуна, що вскочив слідом. Тієї ж миті Андрій похолов: наразі здалося, що пальці, накриті липкою долонею, розчинилися у її гидкій волохатій драговині, перетворившись на ослизлі грудочки нещадно змарнованої плоті.