Слава ЗСУ!

Емма була спочатку дуже здивована, а потім їй захотілось швидше родити, щоб узнати, що значить бути матір'ю. У неї не вистачало грошей на всі витрати – на колиску в формі човника з рожевими шовковими занавісками, на вишивані чепчики тощо, і вона з досади відмовилась від усяких турбот про придане для дитини, віддавши все без довгих міркувань на волю містечкової швачки. У неї не було тих радощів готувань, у яких визріває материнська ніжність; можливо, її любов до дитини потерпіла від цього вже в зародку.

Проте незабаром вона почала більше про неї думати, бо в Шарля тільки й мови було за обідом, що про немовля.

Їй хотілося хлопчика. І щоб він був здоровий, чорнявий. А назвати його Жоржем. Ця думка, що вона народить саме хлопчика, ніби давала їй надію на винагороду за всі її минулі невдачі. Мужчина принаймні сам собі пан; він може вільно віддаватися своїм пристрастям, блукати по різних країнах, долати всі перешкоди, зазнавати найнеприступніших утіх. А жінка завжди зв'язана. Інертна і разом з тим податлива, вона змушена рахуватися і з своєю тілесною слабістю, і з приписами суспільних законів. Воля її, ніби стримувана тасьмою вуалька на її капелюшку, тріпоче від найменшого вітерця. Жінку завжди вабить якесь бажання і завжди стримує якась умовність.

Емма розродилася в неділю, близько шостої години ранку, на сході сонця.

– Дівчинка, – сказав Шарль.

Вона одвернулась і зомліла.

Майже зразу ж прибігла й розцілувала її пані Оме, а за нею тітка Лефрансуа з «Золотого лева». Сам аптекар, як людина, що знає звичаї, поздоровив породіллю, кинувши кілька слів крізь прочинені двері. Потім пан Оме виявив бажання поглянути на дитину і сказав, що дівчинка гарна.

Одужуючи після пологів, Емма багато думала над тим, як назвати дочку. Спочатку вона перебирала всі імена з італійськими закінченнями, такі, як Клара, Луїза, Аманда, Атала; подобалось їй також ім'я Гальсуїнда, а ще більше – Ізольда або Леокадія. Шарль бажав назвати дитину по імені матері, – Емма не захотіла. Перегорнули з початку до кінця весь календар, питали думки у знайомих.

– Цими днями мав я розмову з паном Леоном, – сказав Оме. – Він дивувався, чому ви не назвете дівчинку Магдалиною. Це зараз наймодніше ім'я.

Але пані Боварі-мати і слухати не хотіла про ім'я, яке носила велика грішниця. Сам пан Оме полюбляв імена, що нагадували б про якусь велику людину, славетний подвиг або благородну ідею, і за цим принципом охрестив усіх своїх чотирьох дітей. Так Наполеон був уособленням слави, а Франклін[40] – свободи; Ірма, можливо, була поступкою романтизмові, зате Аталія[41] – даниною пошани невмирущому шедевру французького театру. Філософські переконання пана Оме не перешкоджали йому захоплюватись мистецтвом, мислитель анітрохи не заглушував у ньому чулої до краси людини; він умів проводити грані, умів розрізняти фантазію від фанатизму. В «Аталії», приміром, він не схвалював ідеї, але захоплювався стилем, метав громи і блискавки проти загального задуму, але розсипався в похвалах перед усіма деталями. Він обурювався вчинками дійових осіб, але упивався їхніми монологами. Читаючи прославлені сцени, він нестямився від захвату; але, згадуючи, що все це приносить неабиякі вигоди попам і церквам, впадав у відчай. Остаточно гублячись у цій мішанині почуттів, він водночас мріяв і покласти на голову Расіна лавровий вінок, і посперечатись із ним з добру чверть години.

Нарешті Емма пригадала, що в замку Воб'єссар маркіза назвала при ній одну молоду жінку Бертою, і вирішила спинитись на цьому імені. Дядько Руо не міг приїхати на хрестини, і в куми запросила пана Оме. Він надарував хрещениці потроху всякого добра, що водилося в його аптеці: шість коробок ююби, цілу склянку ракаута, три пачки мальвової пастили та шість паличок ячмінного цукру, що він розшукав у шафі. Після обряду влаштували званий обід, на який запросили й кюре. Гості розгарячились. Коли подали лікер, пан Оме завів «Бога чесних людей»[42], пан Леон заспівав баркаролу, а хрещена мати, пані Боварі-старша, виконала якийсь романс часів Імперії. Наприкінці обіду пан Боварі-старший зажадав, щоб до нього принесли дитину, і заходився хрестити її шампанським, поливаючи голівку прямо зі склянки. Абат Бурнізьєн обурився таким блюзнірським глузуванням із святого таїнства, Боварі-батько процитував йому у відповідь кілька куплетів із «Війни богів»[43]. Тоді кюре вирішив піти; дами благали його залишитись. У справу втрутився й аптекар; кінець кінцем хазяям пощастило посадовити священика на місце, і він спокійно взяв із свого блюдечка надпиту чашку кави.

 40 Франклін Бенджамін (1706—1790) – видатний американський політичний діяч і вчений; виступав проти рабовласництва.

 41 Аталія – героїня однойменної трагедії видатного французького драматурга Жана Расіна (1639—1699).

 42 «Бог чесних людей» – пісня Беранже.

 43 «Війна богів» – поема французького поета Еваріста-Дезіре Парні (1753—1814), яка пародіює Біблію.