Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
«Зауважимо, що жоден інцидент не порушив цього родинного свята».
На закінчення він додав:
«Усіма була помічена відсутність духівництва. У ризницях, очевидно, прогрес розуміють трохи інакше. Ну що ж, вольному воля, панове Лойоли[50]!»
IX
Минуло півтора місяця. Родольф не приходив. Нарешті, одного вечора він таки з'явився.
Ще на другий день після виставки він вирішив:
«Не треба йти туди надто рано. Це була б помилка».
А десь наприкінці тижня він вирядився на полювання. Після полювання він гадав, що тепер іти вже пізно, але потім розміркував інакше:
«Якщо вона покохала мене з першого дня, то від нетерпіння побачитись зі мною її любов ще дужче розгориться. Тож почекаймо ще трохи».
І він зрозумів, що його розрахунок правильний, коли, зайшовши в залу, помітив, як зблідла Емма.
Вона була сама. Вечоріло. Муслінові фіранки на вікнах згущали сутінки, а позолота барометра, на який падав останній сонячний промінь, висявала в дзеркалі між вітами поліпа.
Родольф стояв, а Емма ледве здобулася на слово, щоб відповісти на його привітання.
– Знаєте, – сказав він, – мені все ніколи було. І до того ж хворів.
– Серйозно? – скрикнула вона.
– Та ні, – відповів Родольф, сідаючи біля неї на табуреті, – не те щоб серйозно… Просто не хотів іти до вас.
– Чому?
– Ви не здогадуєтесь?
Він подивився на неї ще раз, але з таким виразом, що вона спаленіла й опустила голову.
– Еммо… – почав він.
– Пане! – промовила вона, злегка відхилившись від нього.
– От бачите, – озвався він журливим тоном, – таки недарма не хотілося мені йти до вас. Ви не дозволяєте мені вимовляти це ім'я, яким повна моя душа і яке вихопилось у мене мимоволі… Пані Боварі!.. Та вас же всі так називають. Зрештою, це навіть не ваше ім'я – це ім'я іншого! – Він повторив: – Іншого! – І затулив обличчя руками. – Так, я думаю про вас весь час… Спомин про вас доводить мене до розпуки! О, пробачте! Я піду… Прощайте! Я пощу далеко… Так далеко, що ви про мене більше ніколи не почуєте… А от… сьогодні… якась невідома сила привела мене до вас! Адже не можна боротись проти неба, не можна встояти проти усмішки ангела. Лишається віддатися у владу прекрасного, чарівного, божественного!
Уперше в житті Емма чула такі речі, і її гордість, як купальниця в гарячій ванні, розніжилась і розімліла від вогню цих слів.
– Але хоч я й не приходив, – провадив він, – хоч я й не міг вас бачити, та я принаймні мав утіху спостерігати за всім, що вас оточує. Ніч у ніч я приходив сюди, дивився на ваш дім, на покрівлю, що виблискувала в місячному сяйві, на дерева в садку, що схилялися вітами над вашим вікном, на маленьку лампу – проблиск світла в темряві ночі. О, ви й не знали, що тут так близько і так далеко од вас є бідний нещасливець…
Емма нахилилась до нього з риданням.
– О, який ви добрий! – промовила вона.
– Ні, я люблю тільки вас, от і все. А ви, мабуть, і не підозрівали цього. Скажіть же мені одне слово! Одне словечко!..
І Родольф непомітно зсунувся з табурета додолу; але тут на кухні почулося цокання дерев'яних черевиків, а двері вітальні – він це помітив раніше – були незачинені.
– Якби ви були такі ласкаві, – промовив він, підводячись, – і задовольнили одне моє бажання.
Він хотів оглянути весь дім. Він хотів узнати все в ньому, і вони вже обоє підвелися, – бо пані Боварі не вбачала в цьому нічого незручного, – коли раптом увійшов Шарль.
– Добрий день, докторе, – привітався Родольф.
Лікар, підлещений цим несподіваним титулом, розточився в компліментах, чим негайно скористався Родольф, щоб набрати звичайного вигляду.
– Знаєте, тут пані Боварі говорила мені про своє здоров'я… – почав він.
Шарль перебив його: він і сам страшенно хвилюється – на жінку знов нападає задишка. Тоді Родольф спитав, чи не корисно було б їй їздити верхи.
– Авжеж! Це чудово, знаменито!.. Блискуча ідея! Ти повинна їздити на прогулянки!
На її заперечення, що в неї нема коня, Родольф запропонував свого. Вона відмовилась, він не став наполягати. Щоб пояснити свій прихід, він розповів, що його конюх, той самий, якому Шарль пускав кров, скаржиться весь час на млості.
– Я заїду подивлюсь, – сказав Боварі.
– Ні, ні, я пришлю його вам сюди. Ми приїдемо разом, так для вас буде зручніше.
– Гаразд! Дякую вам.
І, лишившись сам на сам із дружиною, він спитав у неї:
– А чого це ти відмовилась від люб'язної пропозиції пана Буланже?
Вона зробила незадоволену міну, стала вишукувати тисячі причин і нарешті заявила, що
50
