Слава ЗСУ!

Все ж з 1654 року (по Переяславі), а особливо з 1708 року (по Полтаві) хоч і слабий, але дув з України європейський вітерець на Московщину. Численні українські (і німецькі) емігранти в Московщині точили, мов шашелі, дірки в московській шкаралупі. В XIX ст. через ті дірки почали вилазити на світ Божий перші смільчаки, т. зв. «западнікі», і нюхати погоду. А по Т. Шевченкові український вітерець почав щораз більше кріпшати, набирати на силі. Заносилося набурю. І відчув своїм нехибним національним інстинктом москвин і попробував ту бурю «васпрєтіть» (заборонити) - посилив стократно нищення української культури, української мови, українських інституцій. Пекуча сатира, кпини з того «васпрєтіть» немосквинів Д. Фонвізіна, А. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лєрмонтова, С. Щєдріна відкрили багатьом москвинам очі на даремність всіх тих «васпрєтіть» накупу. Мусили москвини шукати чогось сильнішого і звернули свої очі на Европу в надії знайти там. Не маючи скептичного розуму, який поміг би їм критично оцінити і вибрати з багатющої європейської скарбниці те, що було б добрим для Московщини, москвини звернулися до свого вірного рятівника — національного інстинкту. І він не завів — указав москвинам на духово споріднений їм марксизм.

В жовтні 1917 року відродилася по короткому занепаді (1875–1917) стара епоха московської історії. Епоха НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ Московщини. Це підтверджує один з визначніших москвинів проф. П. Струве, кажучи: «Большевицька революція є однозначна з закінченням доби європеїзації Московщини» («Саціальная і еканамічєская історія Расіі»). «Знімечена петербурзька імперія розвалилася, і під своїми руїнами погребла різнонаціональну інтелігенцію, що завзято розхитувала основи імперії» (Б. Гомзін. «Большевизм»). Національний інстинкт москвинів нехибно вказав їм на джерело їхньої слабкости, на їхню найбільшу історичну помилку — Петрове «вікно в Европу» — і повів їх до праджерела їхньої сили — до національної Москви. «Московщина повернулася назад до XVI ст., до Питочнава пріказа, до апрічіни, Соловків, шукання «ізмєни» і «паднаготнай правди». Кремль, що пам'ятає Іванів, Малютіних, Ґодунових і «тішайних», знову вступив на кін історії в знаних візантісько–азійських шатах соціяльного православ'я — большевизму. І сучасні князі московські в пошукуванні «нових» форм старого московського імперіялізму, — старанно реставрують концепції Івана III про III Рим та різні «електрифікації» Петра І» (Є. Маланюк. «Петербург» // ЛНВ. — X. — 1931).

Почалася епоха, що її яскраво намалював найглибший знавець московської душі Ф. Достоєвский в своїх романах («Бєси» та ін.). Ця епоха почалася цілою низкою блискучих, неймовірних перемог московської нації всередині і назовні імперії. До проводу нації прийшла націоналістична московська еліта. Прийшли до проводу люди, які вийшли з глибин свого власного народу; люди чистої, незіпсутої чужими генами крови; люди не з надщербленою — як у їх попередників — душею; люди, які твердо вірили в свій нарід, а не сумнівалися, як попередники; люди гарячої, фанатичної віри в своє післанництво, а не літотеплої, як у їх попередників; люди, які мали відвагу викинути європейський фіговий листок, що ним прикривали свою наготу їх попередники; люди які мали відвагу відкрито і з національною гордістю проголосити всьому світові свою наготу за свій національний ідеал. Ці люди мали величезну наснагу, не загнуздану цивілізацією дикунської душі. Вони не мали скептичного європейського розуму, і в тому була їхня велика СИЛА. Вони його і не потребували, бо мали щось сильніше за розум для боротьби за існування — мали свіжий, не приглушений цивілізацією інстинкт первісної людини. їхній національний інстинкт і вивів їх із усіх небезпек і далі вказує їм безпечний шлях, цим інстинктом нова московська націоналістична еліта нехибно відчула прагнення і бажання свого народу — панувати, наказувати іншим народам, а самим не працювати. Ця еліта і дала це все своєму народові. Народ зрозумів свою еліту і оцінив її і все, що вона йому дала. Тому‑то піддержав її, піддержує і буде піддержувати.

Ідучи за своїм національним інстинктом, та еліта викинула на смітник всі європейські ідеї: мораль, етику, норми, релігію — всю європейську культуру. Викинула, не виправдуючись, не вибачаючись, але навпаки, оголосивши з національною гордістю свою «культуру» за найпроґресивнішу в світі, за культуру майбутнього людства. Ця націоналістична московська еліта поставила колишнє посміховисько серед націй Московщину на чолове місце в світі. Московщина осягла найвищий за всю свою історію зеніт своєї слави. Горда Британія, блискуча Франція, старезний Китай, самурайська Японія, вільна Америка — всі наввипередки біжать на прощу до святої матушки Москви поцілувати лапоть Ваньки.