Слава ЗСУ!

Цікаву — і не безпідставну — думку висловив один з москвинів: «Якби українці говорили москвинам: Ми, є руські, а ви, москвини, є українці (окраїнці), то тоді українці мали б рацію. Але, як відомо, вони кажуть цілком навпаки; вони намагаються скинути з себе ім'я, що є найбільшим їхнім скарбом і в якому вкладена вся їхня історична доля. Якби вони розуміли ту долю, вони були б назвали українцями (окраїнцями, с. т. що живуть на краю держави) не себе, а власне москвинів. І onus probandi москвини були би примушені доказувати, що і вони також є руські» (А. Салтиков. «Двє Расії»). Лише А. Салтиков не сказав, що москвини ніколи не доказували, але завжди наказували, коли мали силу. Коли ж сили не мали, то крали, не турбуючись ніякими доказами.

«Національне ім'я є голосом предків, яким вони промовляють до нащадків; виховують в них історичну пам'ять і самоповагу. Національне ім'я в'яже людей в національний моноліт, що стає внутрішньою і зовнішньою силою, яка творить історію і культуру. Зв'язок нації зі своїм національним іменем не є лише формальний; він є духовий насамперед. Національне ім'я є основою національної моралі, є її школою. Патріотизм — ця одна з найвищих категорій національної моралі — є зв'язаний нерозривно з національним ім'ям» (С. Шелухин. «Україна — назва нашої землі»).

Величезний злочин зробила Україна тим, що не знайшла в собі сили охоронити від крадіжки москвинами нашого споконвічного — щонайменше понад 3000–літнього національного імени РУСЬ. За цей страшний злочин тяжко, але справедливо покарав нас Бог. Наслідки цього гріха спокутуємо понині. А нині вже запізно повертатися до імени Русь. Запізно, бо ми той страшний гріх вже спокутували. Тяжко спокутували! Дуже тяжко! Не було і нема ані одного народу в світі, який пролив би за своє національне ім'я бодай одну тисячну тої кількосте крови, що її пролили українці за своє. Мільйони українців, українок, українських дітей, навіть немовлят загинули виключно з тої причини, що мали це — найсвятіше для них по імені БОГ — ім'я Україна. Жодна нація не принесла ані одної мільйонної частини тих жертв на вівтар свого національного імени, як наша. І тому все, що з цим іменем зв'язане: блакитно–жовтий прапор, Володимирів тризуб, Свята Кров Героїв, що щедро — аж надто щедро — їх скропила, — все це є внутрішніми, невід'ємними первнями імени Україна. Є нашим найбільшим по Бозі Святе Святих.

«Ім'я УКРАЇНА має в собі магічну силу. Мільйони вмирали з іменем УКРАЇНА на устах. Це ім'я є повне глибокого внутрішнього ЗМІСТУ і чарівної сили. Воно дихає свободою, шляхетним лицарством, мораллю, героїзмом, християнською добротою і любов'ю. Це ім'я НІКОЛИ НЕ БУЛО ІМ'ЯМ ПОРАБОТИТСЛЯ. Навпаки, Україна від сивої давнини і понині боролася і бореться за СВОБОДУ» (С. Шелухин. «Україна — назва нашої землі»).

І не лише за свободу, але і за ще щось далеко більше — ЗА ПЕРЕМОГУ НА ЗЕМЛІ ЗАКОНІВ ТЕСЛІ З НАЗАРЕТУ — СИНА БОЖОГО.

«Всі слов'янські народи національну свою назву, своє національне ім'я мають в ІМЕННИКОВІЙ формі, с. т. ХТО. Напр., українець, поляк, серб, хорват. Навіть азійський, але послов'янщений нарід болгари. Це вказує на психологію вільної людини, на почуття власника, що вважає себе підметом (суб'єктом), а не чиєюсь річчю (об'єктом). Москвини ж від світанку їх історії і по сьогоднішній день виростали і виховувалися в атмосфері рабства; вони не були ХТО, але завжди були ЧИЇСЬ; були річчю, яка комусь належала; мужик належав дворянинові, дворянин належав цареві. Та найголовніше, москвини самі визнавали цей принцип з почуттям гордости: підписувалися завжди «раб твій Івашка». Московська ж абщіна (переназвана тепер на соціялістичний «колгосп») остаточно вбила у Москвина ідею і почуття власносте. Сам москвин не дивився на себе, ХТО він є, а лише ЧИЙ він є.

Ця психологія і світогляд Москвина відбилися, як у дзеркалі, у крадіжі ним нашого національного імени «русин». Крадучи його у нас, москвин не міг його психологічно прийняти в іменниковій формі (хто) і прийняв у прикметниковій формі (чий) - «рускій» (В. Косаренко–Косаревич). Наше ім'я РУСЬ украв Пьотр І в 1713 році, наказавши вживати його в перекрученій формі «Расія», «рускій» на означення Московської імперії і москвинів. Найстарша писана згадка про ім'я «Україна» є з 1187 року (в Іпатському літописі), с. т. 750 років тому. Очевидячки, воно існувало довго перед записом до літопису». Ім'я ж «Расія», «рускій» існує лише від 1713 року, с. т. лише 250 років. Отже, навіть формально, в документах, ім'я «Україна» є в три рази СТАРШЕ за ім'я «Расія».