Слава ЗСУ!

Благословенная в женах, Святая, праведная Мати Святого Сина на землі… Скорбящих радосте! Пошли, Пошли мені святеє слово, Святої правди голос новий!.. Ти Матер Бога на землі! Ти сльози матері до краю, До краплі вилила! Ридаю, Молю, ридаючи: пошли, Подай душі убогій силу… …Все упованіємоє На тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє твоє, Все упованіє моє На тебе, Мати, возглагаю. Святая сило всіх святих, Пренепорочная, благая! Молюся, плачу і ридаю: Воззри, Пречистая, на їх, Отих окрадених, сліпих Невольників. Подай їм силу Твойого мученика Сина, Щоб хрест–кайдани донесли До самого, самого краю. Достойно пєтая! Благаю! Царице неба і землі! Воньми їх стону і пошли Благий кінець, о Всеблагая!

Так устами свого ґеніяльного речника молився і молиться до Божої Матері наш нарід. І жодні видумані теорії, жодні імена, жодні вигадані родоводи нашого народу не змінять факту величезної ваги, факту, що принаймі 5000 років наш народ тримається культу Богині–Матері. Чому надзвичайної ваги?

Тому, що культ богині МАТЕРІ (а з того і пошана жінки) є найголовнішим критерієм, за яким можна визначити походження народу, і тому, що цей культ є ключем до пізнання духовости народів.

Антропологія поділяє людські культури на рільничі і мисливсько–кочові. Про питомі їм різниці ми говорили. Одною з них є та, що кочові народи ніколи не мали навіть зародків матріярхату, а всі вони мали патріярхат споконвіку. Ніякий мисливський чи кочовий нарід не мав культу богині–матері; у ні одного мисливського, кочового народу ніколи не сиділа на троні жінка. Що більше! Всі мисливські і кочові народи завжди мали жінку за істоту нижчу за мужчину, майже за нелюдину, що видко з їх фольклору, правосвідомосте і побуту. Напр., народна мудрість москвинів каже: «Риба нє птіца — баба нє чєлавєк» (Риба не птах — жінка не людина). В Московщині жінка була рабинею не від часів татарщини, як брешуть москвини, але далеко, далеко раніш, про що свідчить їхній фольклор, правосвідомість і побут навіть у XX ст. У всіх кочових–мисливських народів жінка завжди була безправною рабинею, річчю в родинному і соціяльному житті.

Повну, цілковиту різницю бачимо у народів рільничих. Вони мали матріярхат, культ богині–матері; жінку вважають за цілком рівну, рівноправну і повноправну до мужчини у всіх відношеннях. У деяких народів, як, напр., в англійців, в українців жінка має чимало привілеїв.

У гіндусів вагітна жінка вважається недоторкальною, священною особою. Політичну рівноправність гіндуські жінки мали раніш, ніж багато європейських жінок.

Культ богині–матері дає нам можливість глянути глибше в духовість нашої нації. Тямка «мати» нерозривно зв'язана з тямкою «родити», бо ж найголовнішою соціяльною функцією матері є породити, вигодувати, виховати наступні покоління. В уявленні рільника природа є жива істота; в природі ВСЕ живе; живуть і рослини. Рослина ж нерозривно зв'язана з землею; звідси уявлення «земля родить». Земля в уявленні рільника є животворчою, що дає життя, а тим сама стає живою, і тямка «мати» за асоціацією ідей поширюється і на землю; створюється тямка «земля–мати». Богиня–Мати зливається в одне нерозривне ціле з Богинею Землі. Культ богині–матері зливається з культом матері–землі. Земля–Мати породжує все живе. Породжує і годує весь людський рід. Вираз «Земля–мати» в буквальному значенні «земля–ґрунт» має лише український нарід. Українець висловлюється «земля РОДИТЬ», «яблунька зародила», «рік врожайний», «дівчина вродлива», «думка породжує», «ідея зродилася» і т. п. Інші народи замість дієслова «родити» вживають у подібних виразах дієслів, що не мають нічого спільного з тямкою матері.

Пригадаймо, що український нарід є найстаршим рільничим народом в Европі. Пригадаймо всю трагічну кількатисячолітню боротьбу нашої нації за свою прадідівську землю. Пригадаймо кількість, розміри, характер усіх навал азіятів. Пригадаймо першу розкішну, найвищу тоді в Европі, культуру трипільців з їх культом богині–матері, що його мали всі оті «кімри», «скити», «сармати», «анти». Пригадаймо культ Божої Матері сучасних українців та їх культ Землі. Нарешті, пригадаймо останню азійську навалу 1917 року та її тотальне, бестіяльне нищення і культу Божої Матері і культу Землі–Матері. Пригадаймо повну ПОРАЗКУ в Україні всіх тих азіятів від ханів X ст. до ханів XX ст. включно. Повну поразку! Бачимо на власні очі, що культ Божої Матері, віра в Бога і культ Своєї Вільної Прапрадідівської Землі сьогодні горить в Україні найбільшим, найяскравішим полум'ям, ЯК БУДЬ–КОЛИ В УСІЙ НАШІЙ ІСТОРІЇ. Культ не лише у провідній верстві нації, але у ВСІЙ НАЦІЇ. Чи культ такої незнищенної, чудотворної сили могли мати кочовики, відірвані духово від Прапрадідівської Землі, Землі з великої букви, с. т. в її метафізичному розумінні?