Слава ЗСУ!

Скитських могил знайдено в Україні кількасот, а є їх тисячі. Найбагатші знайдено на Кубані та в Криму. Теми зображень на стінах могил та на речах, образ самих речей — все взято з релігійного та соціяльного життя скитів. Образи релігійних сцен цілком чужі грецьким; вони пов'язані із скитськими ідеями королівської влади і божества взагалі. Головна їх мета — це ритуал причастя, що його зустрічаємо пізніше в ірано–понтійському культі Мітри, який відбився і в християнстві. На ритоні (бокал з рогу) з Карадазької могили бачимо бога, що передає королеві ріг, наповнений священним напоєм. Король і бог сидять на конях (як бог Мітра пізніш на понтійських монетах та різьбах). Під копитами коней лежать тіла їх ворогів — сил зла. Це є приклад дуалізму іранської (Заратустра), а пізніше і християнської релігій. Ці самі постаті бачимо шість століть пізніше на Сусанідських знахідках (в Малій Азії). Образ ритуалу причастя є на багатьох інших скитських пам'ятках, але на них причастя подає не бог Агурамазда, а Велика Богиня. Дуже цікаво представлена ця сцена на тіярі скитської королеви з Карадазької могили. Там богиня сидить на троні, одягнена в пишні, церемоніяльні шати, і з тіярою на голові. За нею стоять дві жрекині з серпанками на обличчі. Молодий скитський князь стоїть праворуч богині, яка подає йому ріг, наповнений причастям. Ліворуч богині стоїть безбородий мужчина, одягнений по–жіночому, який подає богині круглу вазу, очевидячки, наповнену священним напоєм. Він, мабуть, є слуга богині — священик. Його обличчя і жіночий одяг натякають, що він євнух. Справді, Геродот оповідає, що між скитською аристократією була класа людей, хвора на якусь таємничу хворобу; вони змінювали свій мужский одяг на жіночий, і присвячували себе службі богині (с. т. сучасні монахи). Цих людей Геродот називає епагеап. Подібні сцени зображені на багатьох інших знахідках.

Скитські боги є виразно арійські. Найголовнішими була богиня домашнього вогнища ТАБІТА («бит» в староруській і сучасній чеській мовах означає помешкання, хата). Наступним богом був бог неба ПАПА, а його дружиною була богиня землі АРІЯ. Були ще бог сонця ЕТОЗІР, богиня плідности АРІПАСА (імена — промовисті) та інші. Та найголовнішою була Табіта. Звідки Скити взяли її культ? І що той культ означає?

Геродот оповідає легенду, яка каже, що скитська богиня зі зміїним хвостом замість ніг, полонила грецького героя Геракла і мала від нього трьох синів, легендарних родоначальників гелонів, агатирсів і скитів. Легенда ця віддзеркалюється в археологічних знахідках; у скитських могилах зображення і статуетки богині зі зміїним хвостом, наприклад, і Цимбальській могилі, на Пантикапейських трунах тощо. Пригадаймо півісторичну легенду про Амазонки. Деякі дослідники намагалися пояснити цю легенду всяким фантастичним і непотрібними гіпотезами, припущеннями… А вона пояснюється дуже просто і без жодних теорій матріярхальним устроєм.

Матріярхальний устрій і нерозривно зв'язаний з ним культ богині–матері був найстаршим у Малій Азії серед первісних автохтонів–рільників задовго перед приходом туди семітів, які принесли патріярхальний устрій кочовиків. Ми знаємо, що культ богині Великої Матері–Землі мали наші трипільці–рільники тисячі років перед появою Скитів на історичному овиді. Знаємо, які найстаршими державами, що існували в Україні: Скитською, Босфорською, Київською керували жінки–королеви (Зорина, Динаміс, Ольга). Наколи ж найвищий державний пост — королівський могли мати жінки, то, очевидячки, могли мати і нижчі, в тому числі і військові, с. т. могли бути жінки–вояки. Прикладів жінок–вояків є чимало в нашій історії київської імперської, гетьманської і сучасної (УГА, УПА) діб. Цю дивну і незрозумілу грекам роль жінки, рівнорядну з мужчиною, не могли вони інакше пояснити, як чимсь таким, як існування якоїсь жіночої військової організації, і тому створили легенду про амазонки.

Рештки матріярхального устрою наших прапредків дожили в Україні донині. Українці в своїй правосвідомості, в фолькльорі, в побуті вважають жінку за цілком рівноправну в усіх відношеннях до мужчини (повна протилежність у москвинів), навіть дуже часто жінка панує над чоловіком. Культ богині Великої Матері відбився, як у дзеркалі, і в українському християнстві. Мабуть, жодний християнський народ не має такого щиро глибокого культу Божої Матері, як саме український. Наш нарід (особливо жінки) звертається з молитвою переважно, а може, й головно до Матері Божої. В його релігійній свідомості Мати Божа стоїть нарівні з Богом, Отцем і Богом–Сином, творячи Божественну РОДИНУ: Батько–Мати–Син. Таке самісіньке уявлення, як було у кімрів, скитів, сарматів, антів. Це означає, що культ богині–матері є власним твором Творчого Духа нашої нації; культ незнищимої сили, бо має духові, психологічні корені, що губляться в непроглядних глибинах тисячоліть.