Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Павло Штепа УКРАЇНЕЦЬ І МОСКВИН Дві протилежності
Іраністи кажуть, що скити (і сармати) прийшли в Україну з Азії. А чому ж не знайдено донині в Азії ані одної скитської могили, хоч археологи їх там шукали досить енергійно. Знайшли були кілька могил і намагалися якось підтягнути їх під «сарматські», але це натягнення таке очевидне, що навіть завзятий іраніст М. Ростовцев каже, що вони не є сарматські, а лише «подібні». Отже, якщо скити і були в Туркестані, то зайшли туди, напевно, не з Азії, а з України. Можливо, що фараон Сесострис загнав у XIV ст. до Р. X. якусь частину «скитів» аж до Туркестану чи навіть Індії, а головно — до Малої Азії. Частину тубільного населення України. Коли ж у Малій Азії заіснували неможливі умови для мирного життя, то поверталися назад на свою батьківщину, з якою зв'язків ніколи не переривали, як це аж надто ясно показує археологія. Цих поворотців іраністи охрестили «скитами». Цей ПОВОРОТ старих емігрантів на свою батьківщину обернули на ПРИХІД чужого Україні народу. А саме ТОДІ – VIII‑VII ст. до Р. X. в цілій Малій Азії була така колотнеча, війни, напади племен на інші племена, що годі було думати про мирне життя. І саме тоді — в VII ст. до Р. X. з'являються «скитські» могили в Україні.
Україна тоді була дуже перелюднена, і якби прийшов якийсь чужий нарід, то, напевно, була б дуже велика війна. Ані археологія України, ані історичні писані джерела чужинців, ані свідомість народу (легенди, перекази, пісні) - ніщо не натякає на будь–яку війну в Україні в VII ст. до Р. X., с. т. під час того «приходу» «скитів». Чому? Бо ті «скити» не були ніяким чужим народом. То були ті самі праруси, що були емігрували колись з України.
Іраністи кажуть, що в скитських могилах інша культура (іранська), ніж у могилах тубільців (кімрів, траків, трипільців). По–перше, не інша, а лише відмінна. І цілком зрозуміло чому. 700 років перебування поза Україною природно змінили тих емігрантів чимало (в Америці змінює за 7 років). По–друге, ті зміни другорядні, а найголовніше — РЕЛІҐІЯ є та сама (хіба змінили імена богів).
Найвище божество — богиня Велика Мати та сама. А релігія ж є найконсервативнішим первнем в духовості народу. І релігія ототожнювалася з національністю (навіть далеко пізніш — в Україні аж у XVI ст.).
Творцями іранських, готських та інших «старшебратських» теорій були НІМЦІ. Цей факт вказує на політичну тенденцію тих теорій.
Тенденцію доказати, що українці — це «субстратний» нарід, нарід фелагів–рабів, над яким вічно панували чужинці. Тому‑то поворот прарусів зробили приходом чужинців. Скрайній час нам, українцям, розкрити цю брехню.
XX. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА САРМАТСЬКОЇ ДОБИ
По Р. X. у писаннях тодішніх грецьких та римських письменників усе менш і менш згадується про скитів, а натомість усе більш про сарматів, антів, аланів як про володарів нашого Чорномор'я. Правда, звістки про сарматів зустрічаємо і перед Р. X., напр., про них згадують Кл. Птоломей, Тацит, Страбон, але не як про володарів держави, а як про окремі сарматські племена під різними назвами (роксолани, алани, язиги та ін.). Кл. Птоломей вміщує їх на Волзі, Страбон — на Дону, Тацит — на Кубані та в інших місцях України. У всіх тих відомостях є стільки суперечностей і непов'язаностей, що до них треба ставитися дуже критично. Особливо критично треба ставитися до їхнього назовництва. Коли порівняти писання: Плінія, Йорданіса, Страбона, Ф. Маврикія, Прокопія Кесарійського та інших, то побачимо, що всі ті їхні кімри, скити, сармати, алани, роксолани, анти та десятки інших так переплутані, що насувається висновок, що всі вони говорять про один нарід, який складається з багатьох племен, що їх кожний автор називає інакше, ба навіть один автор називає по–різному. Дехто каже, що скити і сармати — це є той самий нарід, мають обидва тих самих богів, той самий соціяльний і політичний устрій, хоч у дечому і різняться.
Про сарматів ми маємо ще менше відомостей, як про скитів. Все, що науковці знали про них до останніх археологічних знахідок, — це кілька рядків про них у Тацита, Флакуса, Аріяна, А. Марцелінуса та плоскорізьба на Трояновій колоні в Римі чи на арці в Салоніках. Найкращу звістку про них знаходимо в Pseudo‑Scylax та у Eudoxos Chidos з 338 року до Р. X.
М. Ростовцев на підставі останніх археологічних знахідок вважає сарматів за окремий від скитів нарід, хоч і визнає їхню спорідненість. Він пише, що головною зброєю у скитів був лук. Вони перше засипали ворога хмарою стріл, а потім йшли в наступ, вживаючи коротких кинджалів. У сарматів же головною зброєю був довгий, тяжкий спис. Нападали вони фалангами, вживаючи довгих мечів. Крім того, сармати мали шоломи гостростіжкової форми і стремена, а скити їх не мали. В Україні сарматські могили найстарші з IV ст. до Р. X., а скитські з VII ст. до Р. X. В сарматських могилах нема жертв коней чи людей; кінська збруя простіша; могили бідніші, а головне — сарматське мистецтво відрізняється своєю багатою поліхромією, інкрустаціями самоцвітами, рослинним та геометричним стилем, чого нема в скитському та грецькому мистецтвах (того часу), але є в малоазійському.
