Слава ЗСУ!

Маємо чимало свідоцтв, що в Україні існувало якесь праруське письмо кілька сот років перед Кирилом і Методієм (може 1000 років перед ними?). На Слобожанщині в руїнах сарматського міста на Дінці (т. зв. Маяцьке городище) з III ст. до P. X. на камінних плитах знайдені написи, що їх проф. А. Спіцин вважає за аланське письмо. Так само знайдені написи в руїнах Каркінітеса (тепер Євпаторія) з І ст. до P. X. і в руїнах Ольвії з І ст. по P. X. На Кубані в сарматських могилах з II‑III ст. знайдено чимало глиняного посуду з монограмами, які проф. М. Ростовцев уважає безсумнівно за БУКВИ. Ці букви вживалися в Пантикапеї в ІІ–ІІІ ст. На стінах похоронних камер у Керчі цими буквами написано цілий текст. Це письмо є цілком оригінальне, не подібне до семітського, індоєвропейського, готського чи інших. Форма і будова поодиноких букв та пов'язання цілого письма вказує на спорідненість ідіографії з фінікійською. Фінікійське ж письмо вийшло з Малої Азії і мало зв'язок з єгипетськими гієрогліфами. Проф. В. Пожидаєв виводить аланське письмо з єгипетських гієрогліфів. З нашої праісторії знаємо, що Праукраїна, особливо Чорноморщина, мала дуже тісні торговельні і культурні зв'язки з Малою Азією з непроглядних часів безпереривно аж до Татарщини XIII ст. Не походить те аланське письмо від болгар, бо в руїнах міста «Болгар» не знайдено написів, які нагадували б аланське письмо. В Україні, на південний захід від Смоленська, знайдено піраміду. Моквини розібрали її, потребуючи камінь на якусь свою будову. Там знайдено плити з напівзатертими написами, подібними до фінікійських (Е. Reclus. «The Universal Geography»). Український археолог М. Рудинський розкопав в Україні т. зв. «Камінну Могилу» з ІП–го тисячоліття до P. X. (біля міста Мелітополя). Він знайшов там 50 камінних плит з вирізьбленими на них знаками та їх комбінаціями, с. т. письмо. Москвини не дозволили їх опублікувати.

Крім археологічних свідоцтв, маємо і писані. Болгарський письменник X ст. чернець Храбр свідчить («Сказаніє о письменах»), що наші предки — руси вміли читати і писати «чертами» і «різами». В «Сказанії монаха Храбра» згадується, що в «роушских» слов'ян в Босфорі існували «черти» і «різи», с. т. знаки — букви. Арабські історики Ібн–Фадлан в 920 році, Ібн–ель–Надим у 987 році, Масуді в кінці X ст. згадують про якесь письмо на Русі, «різане на дереві» (с. т. на дошках). Ібн–Фадлан пише, що руси на могилах ставлять дерев'яні пам'ятники, на яких пишуть ім'я небіжчика та ім'я його короля. Ібн–Надим подає навіть самі букви, але в зарабізованому графічному вигляді, і тому вони досі не відчитані (за: В. Січинський. «Роксоляна»).

В «Житті св. Константина» оповідається, що коли св. Константан (св. Кирило) був в 860 році в Херсонесі, то знайшов там Євангелію і Псалтир, писані «руськими письменами». Він зустрів там також і людину, яка говорила з ним руською мовою, читала ті книжки, прославляючи Бога. Наколи св. Кирило (Константан) міг прочитати ті книжки в Херсонесі і розмовляти з тою руською людиною, то значить, що св. Кирило ту мову знав. А він народився і виріс в місті Солунь, отже, знав солунсько–слов'янську говірку.

Проф В. Січинський на основі своїх довголітніх студій слов'янської палеографії прийшов до висновку, що аланське письмо було основою, на якій повстала глаголиця, а від неї кирилиця. Дуже правдоподібно, що Євангелія та псалтир, що їх знайшов св. Кирило в Херсонесі, були писані саме тим аланським письмом. Зрештою, порівняння аланського письма з глаголицею (найстаршою — македонською з IX ст.) не лишає жодного сумніву, що глаголиця є ніщо інше, як удосконалене аланське письмо з IV ст. (властиво, пізніше). Іншими словами, ПРАУКРАЇНЦІ–АЛАНИ ДАЛИ АЗБУКУ ВСІМ СЛОВ'ЯНАМ.

Отже, бачимо, що праукраїнці вміли читати–писати вже, напевно, в IV ст., а дуже можливо, що значно раніше. Вже в IV ст. багато з наших прапредків були християнами, мали церкви і єпископів. А в той самий час прамосквини були на цілком дикунському поземі цивілізації: жили, як дикі звірі, в ямах, живилися слимаками, мушлями, сирою рибою; одягалися в сирі, невироблені звірячі шкіри і були — як свідчить археологія та Геродот — людожерами. Так‑то виглядає в дійсності московське «старшебратство».

Маємо вже сотки розкопаних могил наших прапредків, могил, розкиданих по всій розлогій Україні від Волги — Кавказу за Дунай — Карпати. В тих могилах вже знайдено десятки тисяч наочних, намацальних доказів надзвичайно високої культури наших прапредків. Знайдено тисячі цілком конкретних доказів, що та культура мала ОДИН ТОЙ САМИЙ характер протягом всієї нашої праісторії й історії. Той самий у XX ст. по наших селах, у XVIII‑XVII ст. за Гетьманської доби, у XVI‑XIII ст. за литовсько–польських часів, у XII‑IX ст. за київської імперської доби, в І–VII ст. до Р. X. за скитської доби, в II‑III тисячоліттях до Р. X. за трипільської доби і, мабуть, далі аж до доби первісної людини.