Слава ЗСУ!

XXI. УКРАЇНСЬКА БОСФОРСЬКА ДЕРЖАВА

«Українські землі, від кам'яної доби починаючи, були тереном великих торговельних шляхів і різнородних культурних впливів. Порти в гирлах українських рік і на побережжі Чорного моря існували вже за доби неоліту (III–є тисячоліття до Р. X.) і більш–менш на тих самих місцях, що і в I–му тисячолітті до Р. X.» (Ю. Ґотьє. «Жєлєзний век в Васточнай Європє»). Наш археолог Б. Формаківський відкрив на території Ольвії аж дванадцять археологічних нашарувань. Це значить, що Ольвію заснували не грецькі колоністи в І–ім тисячолітті до Р. X., але місцеве населення тисячу років раніше. Ті праруси були добрими моряками і рибалками; з незапам'ятних часів вони плавали попри ВСІ береги Чорного моря; торгували в портах північного, східного, південного і західного берегів, про що свідчать безліч археологічних знахідок в тих портах та писання старовинних письменників. Сефан Візантійський переказує легенду, за якою місто Пантикапею заклав король колхів Aites. Про колхів оповідається в грецькій легенді про аргонавтів. Ця ж легенда згадує і про великий порт Laestrygons (Балаклава). Це значить, що і ці міста заклали місцеві праруси задовго до приходу грецьких колоністів. Арабські історики згадують про велике місто Карх (в наших літописах — Корчево).

Ще перед заснуванням своїх колоній на нашій Чорноморщині греки з південного берега Чорного моря — зі своїх колоній в Малій Азії привозили на наше Чорномор'я велику кількість різного роду виробів з міді, заліза, золота, срібла, дорогі тканини та інші товари і вимінювали в наших портах на збіжжя, рибу, мед, віск, шкіри, футра, дерево та інші продукти Праукраїни. Отже, нема нічого дивного, що археологи знаходять по всій Україні — особливо на Чорноморщині та Кубанщині — в могилах бронзової доби силу силенну предметів з месопотамських, єгипетських та інших культурних тоді країв. Напр., Майкопська могила (на Кубанщині) переповнена ними. Така велика торгівля, цілком природно, привела до оселювання грецьких купців у наших портах на стало і до закладення торговельних станиць по всій Україні. Аж на далекій Лубенщині знаходимо тепер руїни їхніх осель і храмів (жодної не знайдено в Московщині). Так із первісних праруських портів виросли великі напівгрецькі торговельні міста: Херсонес (біля Севастополя), Ольвія (в гирлі Буга), Ніконіон (в лимані Дністра), Тира (тепер Білгород–Дністровський), Судак, Теодосія, Пантикапея (Керч), Фанагорія (Тамань), Горгіпія (Анапа), Каркінітес (Євпаторія), Неафія, Танаїс (в гирлі Дону), Німфея, Діоскурія, Кіммеріон, Кітея, Акра, Тиритака, Діа Мірмікія, Партенія, Кіпа, Патреон, Корокондама, Гармонаса, Архілеон, Апаїуріон та інші. Теодосія перед приходом греків називалася Ардавда, а перезвав її на Теодосію босфорський король Лейкон на честь своєї сестри Теодосії. Всі ці наші порти мали сталі, тісні торговельні та культурні зв'язки з усіма гелленськими чи згелленізованими портами Чорного моря на всіх його берегах, як, напр., Синоп, Трапезунд, Істр, Аполонія, Тирас, Одесос, Меземурія, Томі, Фазис, Діослуріянда, Халкедон, Гераклея, Керкіті та з іншими.

Ці міста, в свою чергу, були тісно зв'язані торговельно і культурно з Єгиптом, Месопотамією, Ассирією, Персією, Індією, с. т. з усіма тогочасними осередками найвищої тоді культури і цивілізації. Таким чином, здобутки всього тодішнього цивілізованого світу розливалися широкою рікою через наші Чорноморські порти по ВСІЙ Праукраїні. Самозрозуміло, що найбільше тих здобутків бачимо в наших чорноморських портах–містах. Тисячі археологічних пам'яток і сотки писаних свідчать, що ті міста були надзвичайно багаті і надзвичайно культурні. Вони мали водоводи, каналізацію, бруковані вулиці, великі кам'яні будови, прекрасні мармурові храми, а за містом — садки і виноградники.

Аж до XVIII ст. стояли в Криму ще не зовсім зруйновані рештки храмів неперевершеної краси; стояли ще сотки незруйнованих прекрасних мармурових колон. По еропейських музеях бачимо під склом окремі кусники античних мармурових будов. У Криму ми мали не кусники, але цілі колони, напівцілі великі храми. Той наш скарб перевищував стократно всі європейські музейні кусники разом.

В 1783 році москвини завоювали Крим. Головнокомандувач князь Ґ. Долгоруков наказав зруйнувати всі ті античні колони і храми. Очевидець того московського варварства англійський професор Е. Кларк мало не збожеволів з розпуки. Він у своїй книжці: «Travels in Russia» питає: «А що ж зробили б москвини, якби вони, не дай, Боже, дісталися б до Атен чи Риму? Жах бере лише подумати». На це питання москвини відповіли в 1930–35 і дальших роках, зруйнувавши кілька сот церков, серед яких було багато, що налічували кількасот років; серед яких були перлини світового мистецтва, як, напр., Михайлівський золотоверхий монастир, Успенський собор Лаври та іконостас св. Софії невимовної краси, на яку, дивлячись, німіли європейські мистецтвознавці. А москвини все те порубали, подерли, попалили, перетопили. Лише чудом урятувалася сама св. Софія в 1941 році, коли українці знайшли закладені москвинами міни під нею. Напівцивілізовані татари протягом всього часу панування їх у Криму — а це парусот літ — пальцем не доторкнулися кримських античних храмів, шануючи маєстат їх божественної краси, шануючи богів, що їм були присвячені ті храми, хоч ті боги не були їхніми, магометанськими. А «народ–богоносєц», «пєрєдавой і вєдущій» знищив це в перший же день, як тільки їх захопив.