Слава ЗСУ!

Через свої чорноморські порти Праукраїна провадила величезну торгівлю. їх розмір вказує, що Україна протягом більш як 1000 років (п'ять століть перед Р. X. і п'ять по Р. X.) була переважно торговельною державою і одною з найбільших тоді в світі. Через одну лише Пантикапею вивозили понад 22000 тони збіжжя річно — величезна на ті часи кількість. У Херсонесі збереглися до наших часів недоламки величезних кам'яних кадовбів для посолу риби. Їх розмір вказує, що рибалки солили в них 80–160 сотнарів риби нараз. Вивозила Праукраїна збіжжя, рибу, худобу, шкіри, сіль, мед, прядиво, смолу, вовну, футро. Ввозила вироби тодішнього цивілізованого світу, включно з Індією та Китаєм. Головною торговельною артерією вглиб України був наш старезний Дніпро, головним торговельним центром — не дуже молодший за самий Дніпро — Київ. Ясна річ, на тому головному торговельному шляху — на берегах Дніпра повстало кількадесят торговельних та адміністративних осередків — міст ще за скитської доби. Пізніш вони так збагатіли і розбудувалися, що дивували своєю культурою скандинавських купців, що пливли зі своїми товарами Дніпром. Недурно вони назвали тоді Україну вагсіагікі, що означає «Країна міст».

Грецькі колонії саме своє існування завдячують великій стабілізованій державі в Україні. Відкриті для нападків з півночі, ті колонії могли вижити та розвинутись лише тому, що тих нападів з півночі не було, навпаки, держава, що там існувала, Гарантувала грекам вільні зносини, вільну, безпечну торгівлю на берегах українських річок геть аж до північних її кордонів. Аналогічна ситуація була тоді в Малій Азії: там грецькі колонії на березі моря охороняли Персія та Лідія.

Греки заволоділи були нашими чорноморськими портами в цілком мирний спосіб. Торгуючи з нашими портами, вони природно осідали жити там на стало, щороку більш і більш, аж склали переважаючу більшість населення в них. Греція (I–е тисячоліття до Р. X.) була одною з найкультурніших націй світа. Тоді в Греції пишним цвітом розквітали філософія, мистецтво, література, архітектура, промисел, торгівля. Цілком природно, висококультурні і багаті греки, осідаючи в наших портах усе в більшій і більшій кількості, опанували зрештою все економічне, культурне, а потім і політичне життя в них. Вони заклали на нашому Чорномор'ю багату і культурну Босфорську державу зі столицею Пантикапеєю (тепер Керч), а в гирлі Дону мали велике торговельне місто Танаїс (тепер Старочеркаське). Тубільне місцеве населення тих портів зайняло підрядне становище.

На північ від тих грецьких колоній–островів простяглося величезне море тубільного населення Праукраїни. Чужинці повидумували для нього різні імена, але ми називаємо його прарусами, а коли і вживаємо тут ті чужі імена, то розуміємо під ними окремі племена одного народу, що заселював тоді Україну, — народу праруського. Отже, ті праруси щодня приїздили до грецьких колоній у торговельних чи інших справах. Очевидячки, чимало з них залишалися жити там на постійно. То були торговельні аґенти, майстри та ін. Торгівля щороку більшала, промисловість у тих колоніях росла, росла і кількість там прарусів, зокрема мистців–майстрів. А вони були не гірші за грецьких, а може, й ліпші, бо ж були нащадками трипільців, культура яких була найвища в Европі. Вони вчили грецьких майстрів, і самі вчились від них. Йшов процес обостороннього впливу; починалася синтеза двох мистецтв. Утворювався новий стиль, що його мистецтвознавці назвали «скито–грецький». Цей процес бачимо на археологічних знахідках: що старша скитська могила, то більше на її предметах (пам'ятках) чисто скитських рис, а що молодша — то більше грецьких домішок.

Ця синтеза, розпочата ще за скитської влади, за сарматської пішла щораз прискореним темпом, і щораз скитські (сарматські) впливи збільшуються, а грецькі маліють; так що в II ст. грецькі майже цілком щезають, а запановують сарматські, звичайно з асимільованими, переробленими на сарматський смак грецькими первнями та значно удосконаленою технікою.

За скитської влади цей процес синтези йшов дуже поволі, бо скити були націоналісти. Вони кривим оком дивилися на тих своїх земляків, які надто захоплювалися грецькою культурою. Геродот пише, що вони вбили одного свого короля лише тому, що він любив грецькі звичаї і мову. Історик записав короля, бо ж то висока особа, а скільки скити повбивали своїх «малоросов» (за теперішньою термінологією) - історик не записав.

Сармати ж ужили іншу тактику, що тепер називається пенетрацією, просякненням, захопленням влади зсередини. Вони не лише не цурались греків, а навпаки самі лізли поміж них, переймали їх мову, культуру і… економічні та політичні позиції в грецьких колоніях–містах. Ясна річ, греки робили все, що могли, щоб задержати свою культурну, економічну і політичну гегемонію, але їхні зусилля були наперед засуджені на невдачу. Сармати — що були не менш культурними за греків — спиралися на свою метрополію, яка була під боком і мала тисячі способів протегувати сарматських купців та промисловців, упосліджуючи грецьких. Грецька ж метрополія була за морем, а головне — Греція, хоч і мала сильну військову флоту, не могли і мріяти воювати сарматів, добре пам'ятаючи, що кити побивали вдесятеро сильніших за Грецію Єгипетську та Перську імперії. Цей процес боротьби сарматів з греками за гегемонію в наших портах (у Босфорській державі) відбився, як у дзеркалі, і в археології та писаних джерелах.