Слава ЗСУ!

У всіх босфорських містах існували «братства», що мали завдання, подібні до завдань наших церковних братств XVI ст. Вони мали надзвичайно цікавий характер. Вони були: 1) релігійні — для вшанування богів; 2) соціяльні — складалися з членів місцевої аристократії; 3) політичні — були тісно пов'язані з королівським двором; 4) військові — братчики мали зброю; 5) культурні — братства вдержували «гімназії» (школи). В списках членів тих братств і в написах на могильних пам'ятках бачимо з кожним наступним роком все більш і більш праруських імен і все менш грецьких. У перші століття існування грецьких колоній там панувала чиста грецька мова. Але від II ст. і далі бачимо на пам'ятниках нову систему грецького письма, пристосовану до праруської мови. На деяких знахідках в сарматських могилах бачимо азбучні знаки у формі монограм або в геральдичних комбінаціях. На похоронних левах, знайдених в Ольвії, та на стінах похоронних камер у Пантикапії цими знаками виписано цілий текст. М. Ростовцев вважає їх за сарматське письмо (принаймні, за початкову його стадію) і пригадує, що і гітітське письмо розвинулося з геральдичних монограм. Факт існування сарматського письма в Босфорській державі проречисто говорить про роль і вагу в ній сарматів (чи, по–нашому, прарусів). Маємо пару соток портретів громадян Босфорської держави. Вони зображені в штанах, в коротких м'яких чоботах, в довгих свитах, отже, точнісінько, як зображені сармати на археологічних пам'ятках IV‑III ст. до Р. X. На малюнках боїв босфорської армії її вояки виглядають чисто сармати; їхній одяг і зброя цілком виразно сарматські. В Мигулинській могилі знайдено золоту вазу з іменем її власника і майстра, написаними (вирізьбленими) грецькими буквами: Xabanacon І Tarumlas. Обидва імені праруські (тракійські), яких зустрічаємо багато в Танаїсі за римських часів (за М. Ростовцевим).

В мистецтві бачимо також великі зміни. В I–му столітті ще видно грецький (архітектурний) стиль, але вже в II ст. його місце займає рослинний та поліхромія з інкрустацією самоцвітами й емаллю. Пізніше ця поліхромія поширилася по всій Римській імперії і стала основною декорацією християнських церков. Цим не хочемо сказати, що ніби поліхромія та інкрустація зародилася в Україні. Замилування до поліхромії було поширене в Єгипті, Месопотамії, Сирії з давніх часів. Цим хочемо сказати (за М. Ростовцевим), що одним із світових осередків продукції старовинної біжутерії–поліхромного стилю — і осередком незалежним від інших (що видко із специфічносте стилю — була Україна, точніше, Чорноморщина, зокрема греко–руська Босфорська держава (а за Київської імперії — Київ).

Доказом, що український осередок розвинувся незалежно від малоазійського чи єгипетського, є той факт, що тенденцію до поліхромії бачимо в Праукраїні ще за архаїчної доби (2–е тисячоліття до Р. X.). Знахідки в могилах: Келермеській на Кубані, Тоймаківській на нижньому Дніпрі, в Золотій могилі в Криму та інших — яскраво це ілюструють. Пізніше могили з III ст. до Р. X. і молодші, як, напр., Буєрова на Тамані, Беслінгієвська та Новочеркаська на Дону, переповнені поліхромовими предметами. Характер пантикапейської біжутерії римської доби з II ст. вже є цілком поліхромний; те ж і на Кубані чи Дону, хоч в І ст. до Р. X. таким ще не був. Отже, бачимо ясно вплив сарматів. Знахідкам із сарматських могил археологія надає великого значення тому, що вони відповідають на питання: звідки взявся Готичний стиль в європейській поліхромній біжутерії і в мистецтві взагалі.

Хто були майстри всіх тих мистецьких речей, що ними переповнені наші могили? Чимало з тих речей були імпортовані, що видко з їх характеру, коли порівняємо їх з безумовно грецькими чи малоазійськими. Але БІЛЬШІСТЬ з них мають характер, стиль, мотиви, окремі риси, яких не знаходимо в грецьких чи малоазійських. У предметах скитського (сарматського) мистецтва зображена флора і фауна НАШОГО СТЕПУ; зображені життя, звичаї і релігійні обряди скитського і сарматського (точніше — праруського) народу. Виконати так реалістично, аж до подробиць, міг лише той, хто бачив сам на власні очі все те в Україні. Ним міг бути, крім тубільців, і чужинець, але такий, що довго жив в Україні і добре пізнав її, її нарід, її життя і смаки. Такі чужинці, напр., греки, приїхавши в Україну, зустріли там тубільців високої культури, як свідчать знахідки в трипільських могилах. Отже, чужинецький майстер зустрів не дикунів, яким міг накинути свій мистецький смак, але вже тисячами років вироблений і усталений місцевий, і то дуже тонкий і вибагливий. І якщо той чужинецький майстер хотів продати свої вироби, то мусив пристосувати свої мистецькі уявлення до місцевих. Коротко — ТІ ПРЕДМЕТИ ВИРОБЛЯЛИСЯ В УКРАЇНІ.