Слава ЗСУ!

У XVII ст. в Україні було понад 25000 рукописних книжок — неймовірно велика кількість на ті часи, бо ж ті 25000 були тим, що врятовано від московського та татарського нищення наших культурних скарбів (Д. Антонович. «Українська книга»). Як рукописні, так і друковані українські книжки були виконані з надзвичайно високим мистецьким смаком. Аж тепер наші мистці, почавши від В. Кричевського (1872–1954) та Д. Нарбута (1886–1920) відродили графічну красу наших стародруків і дивують та захоплюють нею чужинців.

Перші українські книжки були перекладами з чужих мов богослужбових книжок та тогочасної богословської і філософської європейської літератури. То були Євангелія (1056 p.), Апостол, Псалтир, Біблія, житія святих, твори Івана Золотоуста, Василія Великого, Григорія Богослова, Теодора Студита, Єфрема Сирина, збірники Святослава, грецькі хроніки І. Малали, Г. Гамартола, Г. Сінкеля, К. Манасії, «Історична Палея», «Шестоднев», «Фізіологія», «Космографія» Індикоплова, Кормчі Книги, «Олександрія», низка духовних повістей, багато апокрифів, з яких найпопулярнішим було «Ходіння Богородиці по муках», що скріпив у нас культ Божої Матері.

«Перекладна література доби Київської імперії дала нашим предкам високу літературну підготовку, виробила у них літературний смак і створила передумови для повстання оригінальної української літератури, яка почалася дуже скоро блискучим політичним трактатом першого українського митрополита Іларіона в 1051 році — «Слово о законі і благодаті». За ним ішли «Посланія» митрополита Клима Смолятича в 1047 році та єпископа Кирила Турівського (1130–1182) - твори, що стоять на вершку поетичного мистецтва тої доби і є зразками красномовця найвищого мистецького завершення.

Українці почали писати свої оригінальні твори вже в XI ст. (коли москвини були ще дикунами–поганами). Вже тоді були написані «Життя Антонія Печерського», «Пролог» (життя св. Кор. Ольги, Володимира Великого та Бориса і Гліба), повість про Печерський монастир, твори Нестора Літописця тощо. В XII ст. Данило Паломник описав свою подорож до Єрусалиму, в якій він виступає як великий патріот Руси–України. Найпопулярнішою в Україні книгою того часу аж до XVIII ст. був «Києво–Печерський Патерик», що його М. Грушевський назвав другою по «Кобзареві» Т. Шевченка найпопулярнішою книгою в Україні. Дальше йдуть наші літописи «Повість времяних літ» та «Галицько–Волинський літопис», найперший (і найгуманніший) в слов'янстві славний наш правний кодекс «Руська Правда». З'являється перлина не лише нашої, але й світової літератури — «Слово о полку Ігоревім».

Характеристичною рисою нашого письменства XI‑XIII ст. був його національний характер, пересякнений державницькими та християнськими ідеями. В добі до татарської навали 1240 року лицарі–дружинники та ченці створили золоту добу українського оригінального письменства» (Л. Білецький. «Енциклопедія Українознавства»).

За тих часів (ХІ–ХІV ст.) в тих небагатьох московських церквах та монастирях священиками і ченцями були виключно українці. Саме місто Москва щойно починали будувати. Пройшло ПОНАД П'ЯТСОТ років, заки з'явився ПЕРШИИ московський ориґінальний твір у 1598 році митр. Якова «Житіє царя Фьодара Іванавіча». Понад 500 років москвини користувалися ВИКЛЮЧНО українськими оригінальними та перекладеними з української мови книжками. Та й ті книжки були лише найнеобхідніші для Богослужби церковними підручниками, бо Москвин «тікав від європейської єресі зі страхом, хрестом і прокляттям», як свідчить їхній же історик В. Ключєвскій. За ці 500 літ, с. т. аж до XVIII (ВІСІМНАДЦЯТОГО) століття в Московщині з'явилися ЛИШЕ ТРИ оригінальні твори: митр. Якова «Житіє царя Фьодара», Кубасова «Хранограф» та німецькою мовою надруковану за кордоном книгу Ґ. Катошихіна про дикунське московське життя. (Ґ. Катошихін був урядовцем московської амбасади у Варшаві. Він зробив помилку в титулі царя і дістав наказ повернутися «на родіну». Знаючи, що його чекає «на родінє», він утік (в 1664 р.) до Швеції, де, на прохання канцлера Делаґарді, написав свою книжку про Московщину. Як бачимо, довгенька традиція у сучасних катошихіних).

Крім цих трьох творів, москвини написали ще «Судєбнік», «Стоглав», «Дамастрой» (О. Сільвєстр), але це не була література, а лише збірники законів та правил. Між іншим, в «Дамастрої» його автор О. Сільвестр глорифікує деспотизм не лише державний, але й родинний. Москвини зараховують до своєї літератури ще й листи князя А. Курбського до Івана Лютого (1563 p.). Але А. Курбський був нащадком у простій лінії нашого короля Ярослава і писав листи з України, втікши з Московії.