Слава ЗСУ!

В XVII‑XVIII ст. в Україні при кожній сільській церкві була школа, а в більших селах також і сиротинець та притулок для старих та хворих. У 1740 році на самій лише лівобережній Україні було 866 сільських шкіл у 1099 селах, так що одна школа припадала на 1000 душ населення. По 60 роках московського панування з тих 866 шкіл лишилося 10.

Гетьман І. Виговський у договорі з Польщею 1658 року (Гадяцький договір) поставив крапку про право України мати два університети та необмежену кількість середніх шкіл і друкарень. Фактично кожний монастир в Україні мав середню школу. Були середні школи в Турові (засн. 1572), Володимирі (Волинському) (засн. 1577), Слуцьку (засн. 1580), Львові (засн. 1586), Бересті, Рогатині, Пинську, Винниці, Чернігові (1689), Переяславі, Полтаві і т. д. За цей самий час в Московщині закрилася єдина на ВСЮ Московщину середня школа (заснована єпископом–українцем) по трьох роках існування через брак учнів. Так само з‑за браку учнів закрилася по кількох роках животіння і гімназія в Москві, заснована німцем Ґлюком у 1705 році.

Університетську освіту одержували наші прадіди в славній тоді на всю Европу Київсько–Могилянській Академії. До неї приймали молодь з усіх суспільних верств; студіювало в ній і чимало чужинців: болгар, сербів, румунів, греків, арабів і т. д. Горожанин Венеціянської республіки просив Київського митрополита в 1743 р. прийняти його до Київської Академії, бо він чув, що в ній навчання стоїть на дуже високому рівні (М. Грушевський. «Три Академії»). «Русини, крім мов грецької, слов'янської (с. т. староукраїнської. — П. Ш.) і польської, мусять знати також і латинську, щоб бути людьми освіченими, а не простаками у справах громадських» («Літопис»).

З Київської Академії вийшли всі єпископи (українці) в Московщині, більшість перших професорів (українців) московських університетів та учителів московських середніх шкіл, багато державних адміністраторів у Московщині, як, напр., канцлер імперії О. Безбородько, міністри П. Ягужинський, професори й академіки в Петербурзі П. Юркевич, Іван та Антін Прокоповичі та багато інших визначних осіб.

З Київської Академії вийшли всі наші визначні державні і культурні діячі ХVІІ–ХVІІІ ст.: філософи Г. Сковорода (1722–1794), П. Юркевич (1827–1874), П. Величківський (1722–1794), Г. Полетика (1725–1784), С. Гогоцький (1813–1889), історики В. Рубан (1742–1795), Я. Маркович (1776–1822), С. Величко (1690–1728), Д. Бантиш–Кам'янський (1788–1850), О. Мартос (1790–1842), гетьмани Б. Хмельницький (1595–1657), І. Мазепа (1639–1709), П. Дорошенко (1627–1698), П. Орлик (1672–1742), Д. Апостол (1654–1734), О. Виговський (? — 1659), полковники, більшість сотників і тисячі інших культурних і державних діячів України. Пригадаймо, що московські навіть сенатори тоді були неграмотні (кн. І. Долґорукий, кн. А. Мєншіков).

Українці не задовольнилися навіть Київською Академією. Багатші люди посилали своїх синів до європейських університетів. Ректор Академії С. Миславський писав у 1758 році до проф. X. Бавмайстра в Галле, що йому нема спокою від докучливих просьб студентів післати їх ще до німецьких університетів по закінченні Академії. Історія заховала нам сотки імен (а ще більше не заховала) українців, що закінчили європейські університети в ХVІІ–ХVІІІ ст. В архівах університетів в Единбурзі, Страсбурзі, Галле, Лейдені, Ґеттінґені, Вітенберґу, Ляйпциґу, Пресбурзі, Бреславі, Єні, Празі, Лондоні, Парижі, Римі можна знайти, мабуть, тисячі імен українців, що там студіювали. Не лише студіювали, але й викладали, як, напр., славний в Европі орієнталіст Симон Тодорський, що вчив в університеті в Галле в 1729–1735 роках, або Іван Полетика, що був професором (від 1750) Медично–хірургічної академії в Кілі, філософ Петро Лодій (1764–1829), що викладав в університетах Кракова, Львова, Петербурга.

Заснована в 1632 році Київська Академія була більш як 100 років єдиним університетом на Сході Европи аж до знищення її Єкатєріною в кінці XVIII ст., бо заснований у 1755 році Московський університет, за свідченням проф. М. Ломоносова (учня Київської Академії), нічого, крім «березової каші», не навчив, та й студентів там було аж… 80 душ. Крім Київської Академії, в Україні було ще кілька шкіл вищого навчання, напр., Острозька Академія (засн. в 1580 p.), колегія у Володимирі (засн. 1588 p.), колегія в Харкові (засн. 1727 p.). Середніх шкіл було кількадесят (майже при кожному монастирі).

Перші серед усього слов'янства книжки (друковані кирилецею) були українські. Чехи почали друкувати свої книжки в 1478 році, українці — в 1491р., поляки — наприкінці XV ст., серби — в 1553 p., москвини — в 1664 р. Перший у слов'янському світі повний слов'янський текст Біблії видруковано в Україні в 1580 році. Вже в XVII ст. були українські друкарні: чотири у Львові, три в Києві, по одній у Стрятині, Крилосі, Угерцях, Уневі, Перемишлі, Острозі, Дермані, Почаєві, Рахманові, Четверні, Луцьку, Чорні, Кременці, Житомирі, Фастові, Бердичеві, Чернігові, сім друкарень на Поділлю і т. д. (О. Лотоцький. «Українське друковане слово»). У наступнім XVIII ст. зріст друкарень спинила Полтавська катастрофа 1709 року. За ті самі часи у всій Московщині була ЛИШЕ ОДНА друкарня (першу, що її заложив українець І. Федорович, москвини спалили, а сам І. Федорович ледве втік до Львова, де продовжував свою друкарську діяльність, піддержаний Львівським міщанством).