Слава ЗСУ!

Наші етнографи зібрали велику кількість сирого етнографічного матеріялу, але то все є лише матеріял, хоч і багатющий, але сировець. А ми ще не маємо великої аналітичної і разом синтетичної наукової праці на тему «Духовість української нації». Маємо лише кілька окремих невеликих розвідок на цю тему. А вага її переступає далеко, далеко межі теоретичного зацікавлення, бо ж ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ творчі сили нації. Бо ж ТВОРЧИЙ ДУХ НАЦІЇ БУДУЄ КУЛЬТУРНУ І ДЕРЖАВНУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НАЦІЇ. І ми будемо блукати манівцями всіляких орієнтацій, всіляких паперових соціяльних і національних теорій на шляхах внутрішньої і зовнішньої нашої політики доти, доки не пізнаємо НАЙГОЛОВНІШОГО — духа своєї власної нації. Доки не вивчимо — і то досконало — свою націю. А нема де правди діти — наша інтелігенція своєї нації не знає. І це є причина причин нашого захоплення чужими теоріями, чужим світоглядом, чи, як казав Т. Шевченко, «несли, несли з чужого поля і в Україну принесли великих слів велику силу та й більше нічого».

Гірше, як нічого! Принесли ЧУЖИЙ світогляд, який ЗАПЕРЕЧУВАВ український. Ще гірше! Принесли світогляд, який заперечував предвічні, встановлені Творцем закони всього і всякого життя, в тому числі і людського. Світогляд протиприродній. А все, що є протиприродне, є не лише нежиттєздатне, але й фатальне для людини, суспільства і нації. Лише та будова стоїть непохитно і витримає всі буревії, яка стоїть на твердій, непохитній основі. Лише та держава витримає всі політичні буревії, яка стоїть на непохитній основі — духовості ВЛАСНОЇ нації.

Подекуди таким прикладом є Московщина. (Подекуди тому, що в історії Московщини позамосковські сили відіграли значно більшу історичну роль, ніж самі чисто московські). Московська провідна верства — дворянська, інтелігентська і пролетарська — всю свою внутрішню і зовнішню політику сперла на духовості свого московського народу. Народу, якого найвищим ідеалом є не працювати, а нажертися, впитися, нищити все — просто для розваги. Це все і бачимо в історії Московщини від X до XX ст. включно; у всій її внутрішній і зовнішній політиці. Тому‑то (крім позамосковських причин) маленьке, дике Суздальське князівство виросло на СССР, що займає вже більш як одну п'яту суходолу нашої планети. Ось що значить спертися на духовість власного народу.

Чи не занадто ідеалізуємо український народ, українську націю? Ні! В цій книжці ми ввесь час говоримо про ВРОДЖЕНІ, передавані з покоління в покоління протягом щонайменш 5000 років властивості української нації. Безперечно, наш народ (особливо інтелігенція) має чимало злих, паскудних прикмет. Але всі вони НАБУТІ — зроджені і виплекані обставинами 200–літнього поневолення дикими москвинами чи підлими поляками. Закони ж генетики нам ясно кажуть, що із зникненням обставин, що породили якусь прикмету, зникає (з часом) і сама та набута прикмета (пес дичавіє, відірваний від людей).

Звільниться Україна від «блаґатворнава вліянія» всякого роду московських «матюків» чи польської перфідности — зникнуть ті наші злі прикмети за два–три покоління. Зникне рабська покірність, зневіра у свої сили, почуття національної меншвартости.

Але, щоб звільнити Україну від того «вліянія», щоб створити, а головне — ВТРИМАТИ українську незалежну державу, наша еліта, наш політичний провід мусить перш за все знати духовість своєї нації. Мусить знати не лише сучасний її стан, але і її корені. Мусить знати праісторію й історію української духової культури. Знати глибоко. А що знаємо ми? Чужі теорії?