Слава ЗСУ!

Але кермувати кораблем може лише той, хто знає море, знає його підводні скелі, напрям і силу пануючих на ньому вітрів, інакше корабель затоне раніше чи пізніше. Москвини українського національного моря не знали. Чекати, поки «зукраїнізовані» москвини його вивчать, не було часу, бо те море вже почало виходити з берегів і загрожувало затопити москвинів і Московщину. В цей критичний для москвинів час подали їм дружню допомогу — найбільшу з усіх інших допомог — жиди.

Наші (в Україні) жиди знали українське море ліпше, ніж ми самі. Жиди розуміли, ЩО означає відродження української нації. Знали, що культурне відродження — це лише початок великого процесу росту України. І ЖИДИ знали, в чім є сила і слабкість того процесу.

Москвини добре знали, що кожний жид є українофоб, а рівночасно і москвофіл. Тому вони спокійно доручили жидам керувати «українізацією»; на місце знищених академіків–українців зробили «академіками» В. Затонського (жид), А. Хвилю (справжнє ім'я Мусульбас — жид), Ізраїля Агола, Наума Ахієзера, В. Фількенштейна, И. Ліберберґа, О. Фінкеля, Н. Кагановича, О. Шліхтера та ін., які не мали нічого спільного з наукою ніколи. Більшість із них без університетської освіти, а деякі навіть і без середньої. Додали ще кількох москвинів, які вже «здєлалісь украінцамі», ну, а щоб не надто впадало в очі, наставили «академіками», як зовнішню декорацію, кілька -енків — слухняних яничар, всіляких тичин, сосюр, кириченків, які з лакейською послужливістю вже 30 років «помагають москалеві з матері сорочку здирати». А щоб було ще певніше, то надали право голосу рішати справи Академії замітачам, сторожам, слугам академічних будинків. (Петербурзька Імператорська Академія Наук не зазнала жодних змін).

Українську Академію Наук підпорядковано Московській Академії, яку замаскували назвою «Всесоюзна». А щоб кожному була ясна ця «реформа», то перезвали Українську Академію Наук на Академію Наук України, с. т. змінили національне означення на географічне. (Змодернізована форма царського «нє било, нєт і бить нє может»).

«Всесоюзна» негайно наказала своїй Київській філії закрити історичний відділ зі всіма його підвідділами, закрити відділ української мови, спалити всі наукові (термінологічні) словники, що їх видала чи приготувала до друку УАН, знищити всі інші наукові українські рукописи; коротко — випекти розпеченим залізом (і кров'ю) всі сліди «мазєпінскава сєпаратізма». Тоді москвини вивезли з УАН кілька вагонів рукописів, картотек наших словників та інших наукових матеріялів і, мабуть, те все спалили. Обернули нашу Академію на звичайну канцелярію для виконання складеного в Москві плану московщення України. Всі вищі школи в Україні відібрали від міністра освіти України, а підпорядкували безпосередньо міністрові освіти в Москві, який, ясна річ, наказав українським університетам викладати на «общєпанятнам» та оголосив не обов'язковим викладати і знати (для студентів і професорів) українську мову, літературу й історію, але обов'язковим знати московську мову, літературу й історію.

Яке ж завдання поклали москвини на т. зв. Академію Наук України і чому лишили українську мову в середніх та нижчих школах, не повернули до московської?

Перше пробували це зробити, але на кривавім досвіді скоро переконалися, що інструкція Єкатєріни II була мудра: треба помалу, непомітно московщити. Вони знали, що московська школа, московська мова і література змосковщили 99% української інтелігенції і міщанства, але селянство лишилося незмосковщиним. Вони думали, що якби дурний царат побудував московські школи по селах і зробив обов'язковим посилати до них дітей, то і українське селянство було б змосковщилося також, і тепер був би один 200–мільйоновий «русскій» народ. Але тепер, коли український нарід уже збудився національно, закладати школи з московською мовою навчання вже запізно, бо вони розпекли до гарячого ненависть українців до москвинів. Висновок — треба дозволити навчати в школах українською мовою (поки що), але подбати, щоб ті школи не були українськими, а щоб були московськими, с. т. щоб плюгавили ВСЕ українське і глоріфікували ВСЕ (включно з царями і царською літературою) московське українською мовою, отже, щоб виховували патріотів «єдінай нєдєлімай Расіі».

Десятки тисяч таких шкіл відкрили москвини по селах, містечках і містах України. Московські еміґранти–монархісти, запеклі визнавці «не било, нєт і бить не может нікакой украінскай мови» пишуть у своїй пресі цілком ясно: «бальшевікі дєлают рускіє национальниє дєла». Істинно так!