Слава ЗСУ!

Ще інше почуття гнало українців на московську службу Це — гін до творчости. Як ми сказали, москвини брутальним насильством відібрали українцям можливості творити для України. Справжній, с. т. з ласки Божої, поет, мистець, письменник, науковець, громадський діяч має в собі — Богом йому дане — невгасиме, непереможне хотіння творити. Не творити для таких означає смерть духову. А часом і фізичну. Вони не можуть жити без творчости. Отже, такі українці стали перед вибором: або не творити, с. т. вмерти, або творити для москвинів. Лише такі ґенії, як Т. Шевченко, мали надлюдську силу (караюсь, але не каюсь) ломити московські мури і виходити на українську ниву. Звичайні ж люди творили для москвинів. Дехто з них не витримував цього душевного ґвалтування, заломлювався душевно і кінчав трагічно своє життя. Так загинули в розквіті своїх творчих сил, напр., М. Гоголь (1809–1852), наш музичний ґеній М. Березовський (1745–1777), другий музичний ґеній А. Ведель (1767–1808), славний різьбар К. Климченко (1816–1849) та інші. Більшість же не заломлювалася й осягала високих становищ чи великої слави, як, напр., канцлер імперії князь О. Безбородько, міністр ґраф П. Завадовський, міністр князь В. Кочубей, ґраф О. Розумовський, міністр Д. Трощинський, міністр П. Ягужинський, міністр Терещенко, славний на всю Европу портретист Д. Левицький, не менш славні малярі В. Боровиковський. К. Головачевський, А. Лосенко, І. Рєпин, І. Айвазовський, І. Крамський, різьбарі М. Козловський, І. Мартос, П. Забіло і т. д. Щоб записати лише імена і лише визначніших науковців, державних адміністраторів, суспільних діячів, письменників, малярів, різьбарів, музик, ґенералів, архітекторів, інженерів, професорів, єпископів українців з походження — творців «рускай» культури і «расійскай» імперії, — треба написати кілька грубих томів. Їх імена і діла знайдете в кожній великій енциклопедії. Так москвини осягнули свою мету — запрягли українців до свого воза.

Згадаймо ще про нищення москвинами наших історичних пам'яток. Не буде перебільшення сказати, що те велике багатство історичних пам'яток, що їх ми ще маємо (вони переважно в московських музеях), є лише мікроскопійна частинка тої кількосте (і якости), що загинула безповоротно. А найбільше знищив їх «народ–боганосєц», «вєлікій, вєдущій, старший брат» з півночі. Нищив він наші історичні пам'ятки протягом всієї історії: від Андрея Богалюбского, який зруйнував і спалив Київ, пограбувавши київські церкви, через Пєтра І, який перетоплював наші незрівнянної мистецької краси церковні дзвони на гармати; через А. Долгорукова, який зрівняв з землею прекрасні мармурові храми в Криму; через московських академіків, які свідомо руйнували наші старезні храми своїми «направами», аж до нинішньої московської демократії включно. Всі навали азійських орд, всі нищення татарами, поляками і тисячолітній зуб часу — всі разом не знищили і одної десятої того, що знищили москвини в Україні наших мистецьких скарбів.

Ось що пише найбільший знавець історії нашого мистецтва проф. В. Січинський. «Реальні свідки української державности Гетьманської доби — барокові будинки були для українців символами державної незалежносте і тому були сіллю в очах москвинів. При кожній нагоді москвини розбирали їх, руйнували до основ або перебудовували на московський стиль. І завжди намагалися стерти з пам'яті людей їх походження, систематично нищили герби фундаторів, меморіяльні та епіграфічні записи, присвячення меценатів та фундаторів, особливо коли ними були історичні особи з козацької старшини. Москвини найбільше ненавиділи ім'я гетьмана І. Мазепи. Нищили систематично і свідомо, дбаючи, щоб не залишилося навіть малюнків чи писаних свідоцтв» («Історія українського мистецтва»).

Українці навіть у XV ст. вважали варварством нищити старі мистецькі будови і тому, коли направляли чи перебудовували, то завжди намагалися відновити старий стиль, врятувати старі оздоби. Напр., князь Семен Олелькович у 1740 році відбудував у первісному стилі соборну церкву Лаври, що її зруйнував був московський (суздальський) князь А. Боголюбскій.

Таку пошану до старовинних пам'яток бачимо в усіх європейців. У Західній Европі можна бачити багато старовинних руїн. Чимало з них — це мізерні рештки основ, купа каміння без ніякої мистецької вартости. Але кожна з тих руїн огороджена дорогою огорожею з написом на бронзовій таблиці, що пояснює історію тої руїни. Часом такі мізерні руїни перешкоджають планувати вулиці, але європейці збочували вулиці, щоб не пошкодити ті руїни. Більшість з них налічує менш як 1000 — переважно лише кількасот років.