Слава ЗСУ!

У 1908 році в такий самий спосіб «перебудували» церкву з XII ст. в Овручі та в Острі на Волині. Те саме зробили з будинком Київської Могилянської Академії та з багатьма іншими. Нівечили цілком свідомо, планово спотворювали, нищили. І це робили московські мистецтвознавці. Отже, мета аж надто ясна.

По 1820 році проекти всіх церков в Україні робили москвини в Петербурзі. Робили ті самі академіки, що радили урядові нищити українське мистецтво. Ясна річ, ті нові проекти москвини робили всі на один копил — московський — «казьонний».

Московська демократія, відгородившись від усього світу залізобетонним муром, плюнувши на всі «буржуазні забобони», вже не «стєснялася» (не соромилася), а нищила наші історичні пам'ятки, не криючись за «перебудовами», і далеко основніше за своїх буржуазних попередників.

У 1934 році москвини знищили Михайлівський Золотоверхий монастир. Його головна церква св. Михаїла була архітвором світового мистецтва Київської та Гетьманської діб (гетьман І. Мазепа відбудував її в 1705 році). На тому місці москвини побудували «Совнарком». Тоді ж знищили вони другу фундацію І. Мазепи — собор св. Миколи, хоч він стояв збоку від головних вулиць і нічому не перешкоджав. Третю фундацію І. Мазепи — Братську церкву в Києві москвини знищили в 1937 році. А в ній була сила силенна багатющих історичних наших пам'яток; у ній був похований гетьман П. Сагайдачний, а біля неї багато наших визначних історичних осіб.

Михайлівський храм Видубицького монастиря, присвячений патронові Києва архангелові Михаїлові (лицар Михайлик), побудований ще за Київської імперської доби і відбудований І. Мазепою, обдерли до голих стін з усіх прикрас, ікон, написів та обернули на склад.

Те саме зробили і з другою церквою Видубицького монастиря — церквою св. Юрія. А Видубицький монастир існував 850 років.

Москвини зруйнували в Києві в 1934 році ще кілька наших історичних церков, як, напр., Трисвятительську церкву з XII ст. І це лише за один 1934 рік. У 1935 році вони цілком поруйнували собори в Одесі та Кам'янці і Вознесенську церкву Фроловського монастиря.

Як бачимо, московська демократія ненавиділа нашого гетьмана І. Мазепу далеко більше, як московська буржуазія. Остання нищила його портрети, герби, написи та інші сліди, а демократія нищила його будови до основ (відомості з: В. Січинський. «Історія українського мистецтва»).

Війна 1941 року дала москвинам величезну нагоду понищити рештки наших історичних скарбів, перекладаючи те варварство на німців. Та й німці не менш за москвинів бажають того самого. Отже, нищили та грабували наші скарби обидва. Перед відступом з Києва москвини підмінували всі більші будови в Києві, в тому числі і головну церкву Печерської Лаври (закладена в 1073 р.). Коли німці зайняли Київ, то вони пограбували з неї все, що могли вивезти до своїх музеїв. За тиждень вибухла міна, і від церкви лишилася одна стіна. Також була підмінована і сама св. Софія; на щастя, українці вчасно знайшли міну і тим врятували нашу національну гордість і святиню.

Та й як же її не нищити! Все українське вже спотворено, сплюгавлено, закаляно, а тут стоїть пишна, горда своєю величчю, божественної краси тисячолітня св. Софія. Стоїть і мовчазною мовою пригадує українцям славне, вільне, велике минуле. Пригадує і, вказуючи на безбожницький музей в її мурах, на московські там канцелярії, ясно, аж надто ясно, говорить українцям, КИМ і за ЩО вони закуті. І цю голосно–мовчазну її мову українці розуміють.

Недавно московська «Правда» вдарила на сполох, бо, як вона повідомляє, 200000 прочан відвідали св. Софію в 1955 році. Прочан, які МОЛИЛИСЯ, а не туристів, що цікавилися там безбожницьким музеєм. І то прочан з усіх земель України, навіть з далекого Закарпаття та Сибіру. Москвини занюхали небезпеку для них і вимагали закрити св. Софію для прочан. «Закрити» в перекладі з московської мови на людську, означає знищити, точніше донищити, бо ще в 1930 році москвини пограбували всі безмірної вартости мистецькі речі св. Софії; зруйнували іконостас, перед красою якого німіли чужинці. Тоді проф. Д. Щербаківський не міг витримати цієї жахливої трагедії — з розпуки кинувся в Дніпро і втопився. Проф. М. Макаренка та інших українців, які протестували проти цього московського варварства, москвини ув'язнили і знищили.

Отже, бачимо, що руйнували наші церкви не лише московські безбожники–комуністи, але й московські релігійні монархісти. Вже це одне вказує на причини і мету. Московські мистецтвознавці розумілись на мистецтві, але вони радили своєму урядові — в невинній формі «нє увлекаться» — нищити українське мистецтво. В 1934 році москвини заборонили фотографувати ті наші церкви, що мали їх руйнувати, а тих, хто тайно фотографував, жорстоко карали, фотографії відбирали і палили. Чи треба більшого доказу МЕТИ руйнування наших скарбів?