Слава ЗСУ!

Навіть у найкультурніших народів цей людський штучний принцип став лише паперовою фікцією, а в менш культурних став засобом для демагогів і руїнників нації. Прикладом є сучасна Франція або республіки Південної Америки, де демагоги роблять криваві державні перевороти щороку, а нарід є на такому культурному й економічному поземі, що можна порівнювати до мізерії СССР. До чого довів цей принцип в ЗСА — ми говорили.

Неприродність, а від того і безсильність керувати життям принципу загальної рівности людей (їх прав) яскраво виявляється тоді, коли життя ставить його на огненну пробу — коли нація стає до боротьби за своє існування. На час війни найдемократичніша держава припиняє чинність демократичних законів, а натомість концентрує владу в руках одного чи двох–трьох лідерів, передаючи їм право рішати те, що за мирного часу рішає лише парламент. Чи не є це найліпшим доказом нижчости принципу, видуманого людьми, супроти встановленого Богом?

Дурні, фарисеї та політичні шахраї ставлять проблему рівности людей в теоретичну, відірвану від реального життя площину. Вони демагогічно кричать: «Або демократія, або диктатура — третього шляху нема». Аналогічно і соціялісти ставлять соціяльно–економічні проблемі: або соціялізм, або капіталізм — третього шляху нема.

Таке ставлення є ніщо інше, лиш свідома демагогія політичних спекулянтів, розрахована на сліпоту юрби. В дійсності ж, у реальному житті є не лише третій, але й четвертий, десятий, тисячний шляхи; є безмежне число шляхів, якими йде людське життя. Бо саме життя є безмежна кількість форм.

Хто були творці матеріялістичного світогляду, отих «або — або»? Це були люди, що народилися, виросли і виховалися в місті, с. т. люди, які відірвалися від природи і тому не знали ані життя природи, ані її законів, що їх встановив Бог. Вони були відірвані від життя, сліпі кабінетні теоретики. Природа, життя всього живого, отже і людське, є безконечно різноманітне, має безліч форм. У цьому є краса і мудрість життя. Вся історія людської культури є безнастанне шукання ліпших форм співіснування людей, форм соціяльних, економічних і політичних. Люди, які не відірвалися від природи, бачили досконалість, доцільність її законів і тому шукали закони співжиття людей у законах природи, с. т. в законах Божих. Ті, які відірвалися, видумували в своїх кабінетах своїм людським, маленьким розумом теорії матеріялістичного світогляду. Промовистою ілюстрацією відірваности матеріялістичного світогляду від живого життя, є факт, що люди, які мали інтимний зв'язок з землею (з природою та її законами), — селяни–рільники не прийняли матеріялістичних теорій (соціялізму), а натомість ними захопилися міщани: фабричне робітництво та міська інтелігенція — люди, відірвані від живої природи. Цю свою велику поразку соціялісти не могли нічим пояснити і просто проголосили селян дурнями, забобонними консерватами, яким несила зрозуміти прогресивних ідей, які затримують поступ людства. До чого цей їхній матеріялістичний поступ довів — бачимо тепер на власні очі.

Але ми бачимо в сучасному житті ще щось далеко більше. Ми бачимо, що саме життя вже розбиває формулу «або — або, а третього шляху нема». Ми бачимо, що людство вже стає на третій шлях, що його, висловлюючись спрощено, можна висловити як «ані соціялізм, ані капіталізм». Також уже були спроби здійснити бодай частково формулу «ані демократія, ані диктатура». Бачимо, що сучасне життя намагається знайти якусь синтезу, якось згармонізувати протилежності, антагонізми в соціяльному, економічному і політичному житті. Напр., в Америці (ЗСА) ми вже ясно бачимо співпрацю капіталістів з робітниками, навіть починає вже виступати гегемонія робітництва; бачимо втручання, обмежування, керування економічної діяльносте своїх горожан і в той же час особиста економічна ініціятива ані трохи нічим не перешкоджається. Йде процес якоїсь синтези. Намацується новий шлях поза демагогічним «або — або» (див.: J. Burnham. «The Managerial Revolution»).

Та бачимо ще щось і далеко більше. Бачимо, що в божевільній вакханалії модерного здеґенерованого дикунського (матеріялістичного) життя починають з'являтися окремі, правда, ще дуже нечисленні, ясні розуми, які вдарили на ґвалт і почали вчити, що закони природні, с. т. Божі закони, є безмежно ліпші для людей, ніж закони, видумані людьми. Для науковців–психіятрів це стає вже аксіомою (див.: J. Fisher. «A Few Bottons Missing»). Починає ставати це аксіомою і для соціологів та істориків (див.: R Sorokin. «Social and Cultural Dynamics», C. Young. «Modern Man in Search of Soul»). Народжується рух повороту до законів Бога (див.: Н. Link. «The Return to Religion», A. Carrel. «Man the Unknown»).