Слава ЗСУ!

Змішання крови було масове, що і виявила пізніше аналіза крови москвинів (москвини, як і всі азіяти, мають кровну групу «Б»). Московський історик М. Покровский каже, що сучасні москвини мають, щонайменше 80% татарської крови. Додайте ще угрофінську і маєте всі 100% азіятської крови (за винятком хоча б якоїсь частини інтелігенції з домішкою української, польської, німецької крови). В Московщині є мільйони татарських прізвищ, таких, як, напр., Архалуков, Алімов, Аспєтов, Аракчеев, Аксаков, Ахматов, Асланбєков, Артанов, Аргамаков, Армяков, Ахмєтьєв, Архаров, Ащєулов, Арабажин, Асєєв, Алєєв, Ахшарумов, Ардуков, Арбатов, Баскаков, Бєрєндєєв, Бурдюков, Бахмєтьєв, Бурнаков, Бурундоков, Барабанов, Бєклємішев, Балматов, Базаров, Бакчєєв, Барханов, Балахонов, Бакунін, Батєнєв, Барсанов, і т. д. Це лише на дві перші букви азбуки з пам'яті; всяких Годунових, князів Хованскіх, Юсупових, Урусових, Салтикових, Ордин–Нащокіних, Мансурових, Сумбатових та інших князів знайдете сотки в кожній енциклопедії. «Да, азіати ми з раскосими і жаднимі ґлазамі», — пише А. Блок.

«Московські князі і не думали про боротьбу з татарами. Вони розуміли, що покорою і грішми вони можуть осягнути більше, як боротьбою. В Орді звикли, що як приїде московський князь, то буде багато золота і срібла у хана і у його мурзів, тому його завжди так радо вітали. Коли Тверський князь повстав проти татар, хан доручив Московському князеві Івану Каліті приборкати повстання, і той на чолі татарської армії, — як каже літописець, — «землю положиша пусту». За це хан віддав І. Каліті великий княжий трон. Коли князь Юрій Галицький не хотів визнати Васілія Тьомного Великим князем, посилаючись на своє старшинство в роді та на заповіт батька, то московський боярин Всєволожскій в облесливій промові до хана доказував йому, що джерелом всякого права є його ханська воля, а не якісь там старі закони та заповіти» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»). Цар Іван III приймав європейських послів в Кремлі, сидячи у шапці. Але коли приїздив посол від хана, то Іван III виїздив йому назустріч аж за браму Москви, злізав з коня і з непокритою головою улесливо кланявся, подавав сам татарському послові кумис (М. Покровскій. «Історія Расіі»).

В протилежність московським, українські князі не припиняли боротьби з татарами аж до кінця татарщини. В цій боротьбі загинули українські королі Лев II, Андрій І. Їхній дід король Данило пробував (безуспішно) створити європейську коаліцію проти татар. Золота Орда зі своєю столицею Сараєм на Волзі контролювала волзький торговий шлях до багатого півдня. Вже одна ця обставина владно диктувала москвинам бути в якомога найліпших, приятельських стосунках з татарською владою і татарами взагалі. Справді, в Сараї жили стало сотки московських купців, вельмож і навіть там стало жив московський єпископ. Багато з них були безпосередньо на службі в татарському уряді й у війську. Чужинці, що відвідували сарай (Рубрук, Роґер, Волф) пишуть, що москвини масово служили в татарській армії. Як близько перемішалися москвини з татарами, натякає послання московського митрополита Феосґена, в якому він наказував коритися верховній владі (а вона була татарська). Він не каже, якій владі — татарській чи московській, вважаючи, і цілком слушно, що влада була єдина — спільна татарсько–московська в єдиній спільній татарсько–московській державі.

Московська Церква (с. т. патріярхи, єпископи, народ) так ненавиділи католиків, що навіть пересвячували речі чи харчі, привезені з католицьких країв, а навіть православних українців карали за «латінскає вліяніє» (напр., за плоскорізьби чи статуї Христа, Богоматері, святих), бо то було, на їх думку, страшний гріх. Татари були магометани. Московська Церква молилася за татарських ханів і це не вважала гріхом. Точна аналогія в СССР: там Московська Церква молиться і благословляє савєтську безбожницьку владу.

Офіційно Московщина в складі Татарської держави мала становище федеративне, тому і називалася офіційно «Рускій улус». Жодна частина України не входила до складу «Рускаго улуса», і ніколи не було українського улусу (під будь–якою назвою); і тут була лише татарська окупація. Московські історики називають цю добровільну федерацію Московщини з Татарською Ордою «іґом» (ярмом) і намагаються доказати, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. А це звичайна московська брехня. Та їхня (московська) збройна боротьба проти татар була нічим іншим, лише участю у внутрішній боротьбі між окремими ханами за владу. Москвини завжди збройно помагали тому ханові, який мав найбільше виглядів на перемогу. І лише тоді, коли Золота Орда вже розпалася, лише тоді москвини перебрали зверхню владу в татарсько–московській федерації. Кажемо перебрали, а не скинули її, с. т. татари і надалі лишилися на своїх адміністративних постах, поволі омосковлюючись мовно і релігійно, стаючи типовими москвинами. «Не відлученням від Золотої Орди, не скиненням татарського ярма, але цілком свідомим перебранням спадку та ідей татар стала Московщина великою потугою» (М. Правдін. «Наслєдіє Чінґіс–хана). Тому‑то москвини і не мають державного свята «звільнення з татарського ярма». Вони взагалі не мають «свята незалежносте». Всі європейські і американські народи мають своє свято незалежносте, бо боролися за свою свободу, вибороли її і, щоб нащадки не забули тої боротьби, встановили те свято. Москвини такого свята не мають донині. 7–го Жовтня вони святкують не звільнення від деспотичної (царської*) влади, не перемогу ідей свободи, але святкують перемогу влади (пролетарської) - ще більш деспотичної за скинену.