Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Павло Штепа УКРАЇНЕЦЬ І МОСКВИН Дві протилежності

З того часу на річні свята Різдва Христового і Великдень пан Штепа як член родини разом з нами зустрічав народження і воскресіння Христа.

Тепер, з часової відстані, я згадую ті часи і не можу собі простити, що не намагався його зрозуміти як патріота, як людину, що не дивилася, «хто пише», а рекомендувала читати те, «що пишуть». А я, як член підпільної організації, непохитно вірив у те, що було писане «довірочно», а в пресі перечитував лише те, що «наші» писали, і лише в те вірив, а тому не міг глибше познайомитися з творами наших мислителів і класиків. Не міг зрозуміти причини, чому Павло Штепа від 1950–их років до жодного угруповання не належав і писав не те, що партія постановляла, а те, що зрощувало протимосковську боротьбу, що було підставою зростання самостійницького духу. Не що нам бажане, а що корисне ростові України. Все те, що партійщина пише, є жабодрачка, — говорив він. Завжди підкреслював те, що було на користь Україні, навіть на шкоду особистим інтересам. Уже надходить час затуплювати боротьбу проти комунізму, — говорив він у приватній розмові, — бо комунізм є лише зброя московського імперіялізму проти непокірних їм, насамперед України. Він завжди нагадував: «…вся наша енергія й увага тепер зосереджується на справі визволення. Мимоволі ми занедбуємо проблематику над закріпленням нашої державної самостійности. Ми не думаємо над тим, що з поваленням московської окупації боротьба наша з ними буде тягнутися ще довгі роки. І не лише з москалями, але і з іншими сусідами і не сусідами. А головне, що та боротьба буде провадитися не тільки на кордонах України, але і всередині її. Україна є надто пожаданим шматком земної кулі у всіх відношеннях: політичному, економічному, стратегічному і т. д. Вона може надто багато заважити на міжнародній арені за певних умов.

Незалежна Україна перекреслює не один план світових сил. Усі ті сили будуть провадити величезну боротьбу за Україну і в Українській Самостійній Соборній Державі. Боротьбу жорстоку, підлу, запеклу, підступну, не цураючись жодних засобів, плюючи на всі Божі та людські моральні закони і права; одягаючи найрізноманітніші маски, прикриваючись найшляхетнішими параванами і навіть виступаючи під жовто–блакитним прапором, з націоналістичними гаслами на устах, наші вороги вестимуть боротьбу проти нашого росту.

Немов у дзеркалі, він бачив те, що було недоступне для багатьох провідників наших націоналістичних організацій. А тому він, як і Дмитро Донцов (який був доктором, але я його тим не титулую, щоб не понизити його велич), не належав до жодної партії, а тому його всі ігнорували, що підкреслює рівень правдивого українського патріотизму.

Бути націоналістом — це не тільки називати себе націоналістом, а ставити потреби свого народу вище за свої власні, щоб заслужити достойне ім'я націоналіста. Націоналізм — це діяльна любов до своєї нації, любов, яка не контролюється розважністю. Один мудрий патріот вартий ста нерозважних націоналістів.

Пізнавши Павла Штепу, я став українцем не за національністю, а за вірою. Так! Тепер я вірую в Єдиного Могуту Отця Вседержителя, який є Богом усіх землян. І доки всі народи не повірять у Єдиного Бога, війни на нашій землі не припиняться. А пізнати Могуту зможе лише той, хто на грані двох світів знайде придніпрянський духовий напрям.

Помер Павло Штепа як Великий Українець, забутий малими псевдонаціоналістами.

Боліючи долею української мови, вже на смертному ложі він просив видати «Речівневий словник» (другий з черги). Фінансово П. Штепа не міг дозволити собі видання словника і мати достатньо грошей на похорон. Питав: «Що робити?» Моя дружина і я запевнили, що на похорон гроші знайдемо, — видавайте словник. І він так зробив. Інакше не міг, бо одиноку роботу, що він мав, — це писати і друкувати, друкувати і писати, не дбаючи про похорон.

Кожного разу, коли я приходив від нього домів, то задумувався над тим, що страдники за долю своєї батьківщини часто сприймають удари своєї і протилежної своїй долі, очищають себе від бруду і несправедливого звинувачення, — і де є нагорода за їхню любов і посвяту? «Люби — і не шукай причини», — доносилося з висот із вірою.

Усі винуватці, перш за все на лаві підсудних, висловлюють свою невинність. А хто є суддя наших вчинків? Хто може дати їм точну оцінку? Коли я відвідував Штепу і казав, що він, нехтуючи здоров'ям, забагато працює, що треба і для себе хоч трошки жити.

— А що є трошки? — відразу запитував мене.

І я задумувався… Те «трошки» на службі своєму народові робить людей святими, а невтомних працівників — геніями.

Чи не з причини своєї немочі ми осуджуємо інших, чи не плащиком критики ми заслоняємо свою убогість і безрадність бути шанованим? Чому наповнений нашим брудом наплечник носимо за собою, а торбинку любови до наших ближніх із замаскованими гріхами — перед собою?

Попередня
-= 308 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!