Слава ЗСУ!

Старовірний розкол — це була московська НАЦІОНАЛЬНА революція. Це був перший активний протест московської нації (аристократії, священиків, мужиків) ПРОТИ ЕВРОПЕЇЗАЦІЇ її урядовців. Цю думку більш ніж переконливо підтверджує боротьба москвинів ПРОТИ освіти, проти шкіл. Першого в Московщині друкаря данця В. Гатона москвини втопили, а його друкарню в Москві спалили. Другий друкар, українець І. Федорович, врятувався втечею в Україну, але його друкарню в Москві ті дикуни спалили (в 1553 році). А ось історичні факти московського шкільництва.

Єпископ–українець заклав при чудному монастирі в Москві греко–латинську школу для вишколу московських священиків. За три роки уряд закрив ту школу, а управителя–грека заслав на Сибір за «нєправавєрнасть». Міністр Ф. Ртіщєв наказав у 1650 році синам вельмож Л. Голосову, С. Аляб'єву, І. Засєцкаму, І. Іванову та ін. вчитися в українських монахів, яких для тої цілі Ф. Ртіщєв привіз з Києва. Учні подерли книжки, тому що вчитися у київських монахів є гріх, бо їхня наука небезпечна для правдивої віри. Так говорила молодь. Міністр С. Мєдвєдєв подав у 1685 р. царівні Софії проєкт Академії; за тим проектом на ректора і професорів допускалося лише москвинів. Затим же проектом суворо заборонялося наймати домашніх учителів чужих мов, заборонялося мати і читати латинські, польські, німецькі і «літовскія печаті» (так москвини називали українські) книжки. За виконанням цього мала б пильнувати… Академія, якій надається право судити порушників і засуджувати їх до спалення на огнищі. В усім культурнім світі на Академію — найвищу наукову установу — накладається обов'язок дбати про всесторонній розвиток своєї національної науки, використовуючи всі досягнення світової науки. У москвинів, навпаки (як і все), — на Академію накладається обов'язок не допускати впливів «єретичних» світових наук на московську, ізолювати її від тих впливів, іншими словами, затримувати їх розвиток. Для московського уряду навіть XVII ст. таке завдання Академії показалося надто варварським, і він той проект відкинув. Але московський уряд XX ст. той проект здійснив повністю, лише не палить «єретиків», а розстрілює. Академія Наук СССР, власне, сповнює завдання, що його пропонував С. Медведев 300 років тому. Прогрес!

Пьотр І заснував у Москві гімназію. На директора призначив полоненого саксонця Г. Ґлюка, що скінчив німецький університет і був дуже добрим педагогом. Г. Ґлюк поставив гімназію на високий рівень, запросивши 10 чужинецьких кваліфікованих професорів. Усі учні діставали стипендію. Попри це, на 300 місць у гімназії знайшлося тільки 40 учнів, і то лише діти дрібних урядовців, яким їхнє начальство наказало послати діти під загрозою позбавлення служби, якщо не посилатимуть. Ця гімназія закрилася в 1715 році з‑за браку учнів. У 1714 році Пьотр видав указ про обов'язкову освіту дворянства (шляхти). Наказав закласти «цифєрния школи» в кожній губернії. Тому, що добровільно ніхто не зголошувався, то школярів набирали силою і тримали їх замкненими («під караулом»), щоб не розбіглися. Вятський губернатор висилав військові відділи по дворянських маєтках губернії; арештовували дворянських дітей і привозили їх до школи у Вятці. В такий спосіб до Вятської школи настягали 96 учнів, але 59 втекли. Із 47 розісланих по губерніях учителів 18 повернулися назад, бо не було учнів. У 1722 р. Сенат опублікував до загального відома Височайшій Указ, в якому Його Величність Імператор і Самодержець Всеросійський проголошує, що з Петербурзької Морської Академії втекло 127 студентів, і наказує їм під загрозою кари повернутися. Чи якийсь імператор коли–небудь підписував щось подібне?

У програмі Дворянської Старшинської Школи на військові науки і вправи призначався один день на тиждень; на московську мову — 6 годин тижнево, на французьку 14 год., на науку релігії — жодної; історії та географії цілком не вчили. Професор Москвин М. Ломоносов (він вчився в Київській Академії*) писав про Петербурзький університет: «…в ньом ні образа, ані падобія унівєрсітєтскава не відно»; професори лекцій не читали, але студентів «сєклі розгамі». Між іншим, першим ректором того університету був закарпатський українець проф. М. Балудянський. Із‑за спротиву москвинів він не міг поставити університет на належну висоту і тому зрезиґнував. У Московському університеті, коли його заснували в 1755 р., було сто студентів (переважно діти українців, що жили в Москві), а 30 років пізніше було 82. На правничому факультеті в 1765 році був… один студент. Тут варто пригадати, що в Київській Академії, аж до зруйнування її Петром І, було щороку понад 1200 студентів, а часом аж до 2000.