Слава ЗСУ!

Добровільне рабство створює більшу тиранію, ніж тирани можуть створити рабство насильством.

H. G. Mirabeau

Московський уряд розумів уже в XV ст., що годі розбудувати мілітарну силу держави, не піднісши культурного рівня бодай провідної верстви населення. Розумів також і небезпеку від надто великої кількосте чужинецьких фахівців на відповідальних становищах. Державно–мілітарні інтереси вимагали піднесення культурного рівня Московщини. Своїх цивілізаторів москвини не мали, тому приневолені були запрошувати чужинців. Але тут уряд стрінув великий спротив москвинів. Ми вже згадували, що дикун–москвин дивився на все немосковське з великим страхом, підозрінням, яке переходило в ненависть. Про те, як і чому та ненависть повстала, ми говорили. З упливом століть ксенофобія москвинів щораз збільшувалася, а за наших часів дійшла свого апогея. Московський історик В. Ключєвскій пише: «Невиразно пам'ятаючи, що корені світської науки криються в поганському греко–римському краї, москвини думали, що і сучасна наука живиться тими самими поганськими соками з того злого ґрунту. Тому філософська еллінська мудрість викликала у Москвина почуття страху і ненависти. Ту мудрість вони мали за діло грішного вільнодумного людського розуму. В поученні московського «кніжніка» читаємо: «Боґомерзостєн пред Богом всякій, кто любіт ґєамєтрію; а сє душевниє ґрєхі — учітьса астраномії і елінскім кніґам». Інший книжник писав: «Ащє нє учєн словам, нє учєн діалєктікє, ріторікє і філасофії, но разум Хрістов в сєбє імєю». Із страхом, закляттям і хрестом тікали московські «кніж- ніки» від еллінської та латинської мудрости. Участь у церковних «новшествах» греків та українців, яких підозрівали в зв'язках з латинством, настирливе накидання ними наук, поширених на латинському Заході, нерозумна любов уряду до непотрібних — на думку москвинів — змін, які приходили з того ж Заходу, звідки уряд привозив і добре годував хмари єретиків, — все це поширювало серед московського суспільства здогад, мовляв, всі ті церковні зміни робить латинство, а Нікон з його грецькими та українськими помічниками є знаряддям Папи Римського, який знову пробує златинщити святий православний московський народ» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»).

Патріарх Нікон доручив кільком українським та грецьким вче- ним–теологам виправити, відповідно до старих грецьких текстів, помилки в московських церковних книжках, що їх зробили напівграмотні московські переписувачі. Нічого нового Нікон не впроваджував, жодних змін не робив, але й ця звичайнісінька друкарська коректа книжок викликала в Московщині велику бурю і великий розлом у Московській Церкві. Противник поправок, чернець Саватій, писав цареві: «Ех, ґасударь! Смутіліся і кнігі портят. Свела їх с ума несовершенная іх ґраматіка да прієзжиє нєхаї» («нехаями» москвини називали українців. — П. Ш). На Московському церковному Соборі в 1667 присутні східні патріярхи докоряли протопопові Аввакумові, що він не визнає те, що визнають всі православні Церкви. На це Аввакум каже: «Всєлєнскіє учітєлі! Рім давно пал, і ляхі в ньом жє паґіблі — до канца лішілісь враґамі хрістіанства. А у вас праваславіє пьострає от насілія Турскава Маґамєта. Нємощни ви сталі і впредь прієзжайте к нам учітса; у нас Божею блаґадатью самадєржавіє, а до Нікана–атсіупніка праваславіє била чістає і нєпарочнає» (В. Ключєвскій).

Противники поправок, т. зв. старообрядці чи старовіри, масово збиралися в хатах і запалювали хати разом з собою. За роки 1675–1691 так спалили себе понад 20000 москвинів. Релігійний фанатизм? Ні! Релігійний фанатизм був і на Заході (св. інквізиція). Був на Заході і великий розкол в Християнській Церкві (протестантизм), але там ходило про великі принципи, про мотиви, про самі основи християнської релігії. Розкол же в Московській Церкві спричинили навіть не обрядові дрібниці, але чисто технічна справа коректи, напр., виправити «пріґвозділі до хреста» на «пріґвозділі ко кресту». Різниця в одній букві! 20 тисяч москвинів спалили себе із‑за «трєґубава–суґубава» алілуя (співати «алілуя» тричі чи двічі), або двох- чи трьохперсного хрещення і т. п. Темні маси? В. Ключєвскій пише, що противників поправок було дуже багато серед московської аристократії, але їхній страх втратити голови і маєтки здержував їх від відкритого бунту. Так! Це був фанатизм, але не релігійний. Релігійний фанатизм можливий лише у народу релігійного, а москвини, як ми бачили, є народом глибоко атеїстичним. Справжнюю причиною того розколу був страх Москвина перед чужим, не відомим йому, в ксенофобії. На це натякає відповідь Аввакума і говорять інші факти, як, напр., такий. У 1683 р. український архітект Йосип Старченко побудував «трапезную палату» для Симонового монастиря в Москві. Архимандритом монастиря був також українець Гавриїл Домецький. Московський уряд заслав Г. Домецького на північ за те, що він «Сіманав манастирь пишна і бойка іспєстріл латінскімі штукамі і Кієв пачє мєри хваліл» (В. Січинський. «Історія українського мистецтва»).