Слава ЗСУ!

Від економічного (а від цього і політичного) краху імперії врятувала її багата Україна (як і в 1920–30 рр.). Податки в Україні були в два і пів раза вищі, ніж в Московщині (те саме і тепер в СССР). У Московщині платили з десятини 49 коп., а в Україні — 1 руб. 21 коп. Тут лежать корені страху ВСІХ москвинів (мужика включаючи) втратити Україну і причини гарячкових зусиль розбудувати рільництво і промисловість у Сибіру, хоч би ціною повної руїни України, яку, однак, не сподіваються вдержати в своїх руках. Втратити Україну — це значить самим братися до праці, а працювати — це для Москвина кара, гірша за кару на горло.

Англійська шляхта сама шукала нагод послужити своїй батьківщині, і то без заплати. (Ще й нині члени палати лордів не дістають ані сотика за сповнення своїх функцій). Більше того! Англійська шляхта за гроші, одержані з землі, розбудовувала промисел і торгівлю. Вона посилала своїх молодших синів (з ризиком для їх життя) в невідомі далекі краї здобувати для англійської індустрії сирівці і ринки. Московська ж шляхта руйнувала свою державу надмірними оброками, своєю ненажерливістю, пиятиками, неробством, втечею від своїх обов'язків. А наслідок — пара маленьких острівців виросла в найкультурнішу і найбагатшу світову імперію з високим життєвим рівнем УСЬОГО населення, а величезна, на одній шостій земської кулі розлягла Московська імперія, зі всіма її великими природними багатствами і донині годує своє, населення «дармоднями».

Найглибший знавець московської душі Ф. Достоєвскій пише про Москвина за кордоном: «Я радше все своє життя проживу в киргизькому шатрі, ніж поклонюся німецькому богові. Я в Німеччині живу недовго, все ж усе, що я встиг тут побачити і перевірити, обурює мою татарську вдачу. Їй–богу, не хочу такого добра! Робити, як віл, щадити гроші, як жид? Ні! Я волію «дебаширіть» по–московськи» («дебаширіть» — це безглуздо ламати, нищити для розваги. — П. Ш.) (Ф. Достоєвскій. «Днєвнік пісатєля»). Та «дєбаширіть», напиватися, обжиратися, розпусничати набридне навіть москвинові. Цей дикун хотів ще якоїсь зрозумілої його дикунському розумові розваги. Від європейської науки він тікав, як чорт від ладану, отже, і нею не міг заповнити свої 24 години нудьги. Нарешті Москвин знайшов цю розвагу в театрі. Всі чужинці і всі москвини кажуть, що москвини є великими театроманами. Це правда, на театр вони ніколи грошей не шкодували. Московський уряд привозив чужинців акторів та музик десятками, платив їм великі гроші і також не шкодував грошей на вишколення своїх акторів та музик (серед них багато було українців). Дідичі в своїх маєтках мали свої власні театри з своїми кріпаками — акторами та музиками. І тепер Уряд СССР не шкодує грошей на театр; актори, драматурги, музики є найвище оплачуваними урядовцями в СССР. Своїх театральних та музичних творів вони не мали, і тому мусили звернутися до нелюбої їм Европи. В XVIII ст. в Московщині ставилися виключно італійські опери та французькі комедії і драми.

Разом з європейським театром, природно, заблукали до Московщини і тодішня європейська література, яка — з причин, наведених вище, стала для Москвина, поруч з театром, лише іншою РОЗВАГОЮ, і тому європейська література ані на йоту не вплинула на культурне, громадське чи політичне життя Московщини, що і далі лишалося таким, яким було. Европейська література для дворянства XVIII ст. (а пізніш і для інтелігенції XIX ст.) була ЛИШЕ МОДОЮ. Але, крім мотиву моди, був ще один мотив захоплення європейською літературою.

Москвин, як і кожний дикун, при зустрічі з вищою, як у нього, цивілізацією, хоч і не розуміє її, проте інстинктово відчуває її вищість, а свою нижчість. Він відчуває у вищій цивілізації і культурі СИЛУ, а тому, як і всякої сили (тим більш — йому не зрозумілої") боїться, а з того страху і ненавидить. У глибокій підсвідомості дикуна зароджується, а при довшому контакті з цивілізацією — закріплюється у нього почуття власної меншвартости (інфіріориті–комплекс). Психологи кажуть, що кожний, хто має інфіріориті–комплекс, інстинктивно намагається рятувати своє ЕҐО (Я) хвальством, пихою (психологічна рекомпенсація). Хвальство, пиха є цілком певною ознакою присутности у хвалька почуття його меншвартости.

Усі чужинці одноголосно (див. VIII розділ) свідчать про патологічну пиху всіх москвинів — від царя до мужика включно. «Масква всєму міру ґалава», — каже московський мужик; «Масква — III Рім, а IV нє бивать», — каже московська Церква; «Масква — мєсія міра (світу)» — каже московська інтелігенція; «Масква — вождь міравова пралєтаріата», — каже московське робітництво. Але, відчуваючи жалюгідну комічність цих претензій дикої, відсталої на кілька століть від Европи Московщини, москвин шукає в європейській літературі ВЖЕ ГОТОВИХ рецептів, приписів, шляхів, як «даґнать і пєрєґнать» Европу. Вже готових, вироблених європейцями, бо ж примітивний і ледачий розум москвина не мав сили створити свій власний план, як «даґнать і пєрєґнать».