Слава ЗСУ!

Після з'єднання мужеського сімени (сперма у тварин, пилок у рослин) з жіночим яєчком (ова) в одну клітинку, вона починає ділитися, як описано вище, отже, починає рости нащадок, який ВЖЕ дістав материнські і батьківські хромосоми з ґенами. А в ґенах містяться всі властивості, всі прикмети дорослої істоти. Іншими словами, властивості дорослої істоти (отже, і людини) закладаються вже в хвилину запліднення матері батьком. Вже в первісній зародковій клітині існують майбутні властивості (чесноти і хиби) дорослої людини. Цей біологічний закон за наших часів набрав надзвичайно великої політичної ваги (про це далі).

Генетика, хоч і знайшла поки що лише частину законів спадковосте дослідним шляхом, проте поставила вже практичне плекання й рас худоби, і рослин на твердий науковии ґрунт. Тепер садівники та скотарі вже не плекають насліпо. Вони вже знають наперед, яких саме батьків треба схрещувати, щоб мати нащадків з бажаними властивостями, і знають наперед, яких нащадків можуть сподіватися. Ми кажемо «можуть сподіватися», с. т. не цілком напевно. Це тому, що існує т. зв. кореляція властивостей, с. т. взаємопов'язаність одних властивостей з іншими. Ця взаємопов'язаність властивостей впливає на остаточні наслідки схрещування і передачі властивостей батьків нащадкам. Ось чому діти, хоч і подібні на батьків (братів — сестер), але не цілком тотожні з ними. Ми навели приклад схрещування і спадковосте лише одної властивосте (кольору) і лише в межах тої самої ґрупи. В житті ж паруються, схрещуються члени всіх ґруп, а до того ще долучається взаємний вплив (кореляція) властивостей, і все це значно ускладнює процес. Та для нашої теми вистачить знати загально лише ті два головні закони ґенетики, що ми їх навели: 1) схрещення протилежних (взагалі, неспоріднених) властивостей дає нестійких, частинно дуже неподібних до батьків нащадків; 2) у нащадків цих схрещенців (покручів) зникають, вироджуються слабші властивості, а натомість запановують сильніші (домінантні). Іншими словами, спарювання батьківських (батька і матері) СПОРІДНЕНИХ властивостей ЗАКРІПЛЮЄ ті властивості в нащадках, посилює їх. І навпаки, спарювання НЕСПОРІДНЕНИХ, а особливо ПРОТИЛЕЖНИХ (материнські протилежні батьківським) властивостей призводить до дисгармонії, конфлікту, БОРОТЬБИ МІЖ СОБОЮ тих властивостей, яка не припиняється, аж поки сильніші властивості не запанують, а слабші зникнуть в нащадках.

У зв'язку з нашою темою нас цікавлять закони спадковосте для людської істоти. Щодо спадковосте фізичних властивостей, то людина підлягає всім біологічним законам для ссавців, бо належить до тваринного царства ссавців. Але у людини друга частина її Я — частина духова — розвинена безпорівняно більше, ширше і глибше, ніж у тварин. Людина має душу (між іншим, індуси вірять, що і тварина має), а для людської цивілізації і культури ця друга частина людського Я, частина духова, є — о ціле небо — важливіша за фізичну частину Я. Важливіша, бо «дух животворить», бо творчий дух, що ним обдарував Творець людину, — творить культуру і цивілізацію. Повстає питання ВЕЛИЧЕЗНОЇ культурної, економічної, національної і державної ваги, а саме: чи в генах закладені також і духові властивості? Себто: чи духові властивості людини є СПАДКОВІ? Чи, може, навпаки — духові властивості людини формують обставини її життя після народження її, с. т. чи людина НАБУВАЄ їх сама під час свого росту?

Проблеми спадковості у людей вивчає відділ генетики евґеніка. Батьком евгеніки був Ф. Галтон (1822–1911), який заснував в Лондоні спеціяльний інститут для дослідження проблем евгеніки.

Досліджуючи спадковість у тварин, птахів, комах, рослин, науковці мали вільну руку спаровувати, що хотіли і як хотіли, а головно, могли мати протягом короткого часу багато поколінь і велике число нащадків. А до того ж вони досліджували фізичні властивості, що їх можна зміряти, зважити, бачити оком. Досліди ж над спадковістю людини натрапляють на великі труднощі, бо ж науковці не можуть спаровувати людей за своєю вподобою, та і треба б було чекати сотки років, щоб побачити наслідки у нащадках. А найголовніше — нас цікавить спадковість духових властивостей, а їх не можна зміряти метром, зважити на кілограми, сфотографувати. Правда, тепер психологи винайшли чимало технічних способів дослідити вроджені здібності та вдачу людини, але ті способи є поки що більш чи менш правдоподібним угадуванням.

З огляду на ці труднощі Ф. Галтон та інші дослідники мусили вжити іншого способу — досліджувати минуле якогось роду. Для ілюстрації цього способу наведім кілька прикладів. Волоцюга на ім'я Джюк мав двох синів, які оженилися з п'ятьома дегенеративними дівчатами. Від них протягом семи поколінь розмножилося 1200 нащадків. З того числа: 300 вмерло в дитинстві, 310 були професійними жебраками–волоцюгами, 440 різного роду каліками, понад 300 професійними проститутками, 130 засудженими злочинцями, 60 злодіїв, 7 вбивників і лише 20 вивчили ремесло, та й то 10 з них аж у тюрмі (Д. Доґдейл). Ще більш разючий приклад наводить Г. Годдард. «За часів війни за незалежність (Американських Стейтів) вояк на ім'я Мартин Калікак мав сина від напівбожевільної дівчини. Нащадки цього сина за п'ять поколінь розмножилися до 480 осіб. З того числа: 143 були несповна розуму, 82 вмерли в дитинстві, 38 були позашлюбними дітьми, 33 сексуально збоченими, 24 налогові алкоголіки, 3 епілептики, 3 злочинці, 8 тримали доми розпусти, і лише 48 були нормальними людьми. По війні той самий М. Калікак оженився з нормальною дівчиною. Від цього подружжя розмножилося в простій лінії 496 осіб. З того числа лише 2 були налогові пияки та один сексуально збочений, а вся решта була нормальними людьми, серед яких було чимало лікарів, професорів, адвокатів, купців, фермерів, коротко — порядних людей (Н. Goddard. «The Kalikak Family»).