Слава ЗСУ!

Московські націоналісти — «слов'янофіли» вважали «єдінамисліє» найвищим осягом московського національного духа. Таку її оцінку духової деспотії, духового рабства можна зрозуміти, бо вони були московськими націоналістами. Але точнісінько так оцінювали те «єдінамисліє» і «западнікі» — люди, що голосили європейські ідеї, з яких найголовнішою була і є свобода особистої думки, отже, цілком протилежна «єдінамислію». Як пояснити це несамовите поєднання двох діяметрально протилежних ідей? Дуже просто. Голошення європейських ідей тими ніби прихильниками їх було порожньою фразеологією в XIX ст. так само, як було і у XVIII ст. У XX же ст. нею стала соціялістично–інтернаціональна фразеологія. А всі вони були лише димовою заслоною, за якою ховалася їхня месіянська ідея. Теперішня пролетарська Московщина послідовно і неухильно йде шляхом царсько–буржуазної Московщини, лише з тою різницею, що щедріше вистелює той шлях людськими трупами — чужими і своїми. Символічно це зобразив московський маляр В. Вєрєщаґін (1842–1904). Він намалював провалля, заповнене трупами, а по них переїздять те провалля гармати. Цей малюнок нам говорить більше, як томи історичних праць. На ньому бачимо все те, що називається московський НАРОД. Заповнити мільйонами трупів ями на шляху до панування, трупами навіть своїми власними — це святий обов'язок «вибраного» народу. «Ламі стеной!». «Іль мало нас? — Мільйони нас! Нас тьми, і тьми, і тьми! Папробуйтє сразітса с намі! Віновни ль ми, коль хруснет ваш скелет в тяжкіх, нєжних наших лапах?» (А. Блок). І справді, «ломили стіною», масою не лише в поезії. За першої світовой вйни атакували 32 рази Перемишль; йшли лава за лавою з кличем «Впєрьод за царя!»; йшли аж поки їхні трупи не заповнили рови і дротяні загороди Перемиської твердині, а, заповнивши їх, по трупах (буквально) вдерлися до твердині. За другої світової війни наступали москвини з кличем «Впєрьод за Сталіна!» доти, доки німці не вистріляли всіх своїх набоїв, а тоді по горах трупів вривалися на німецькі позиції. «Жизнь — капєйка!» Хоробрість? Ні! Індивідуальна хоробрість є чужа московській духовості, бо ж індивідуалізму у Москвина нема ані на макове зернятко у всіх царинах його життя. Це «ламі стеной» є стихія дикої, нічим не стриманої азійської орди, що її жене жадоба крови, жадоба жерти, жадоба знущатися, насолоджуватися муками подоланих, жадоба нищити все вище за нього, жадоба панувати.

У XVIII ст. московський міністр П. Зубов склав проект єдиної європейської держави із столицею Петербургом, але він не подав методів її здійснити. В XIX ст. московський письменник Ф. Тютчев марив таке: «Масква, Петербург, Канстантінопаль» — це святі міста «Расіі». А її межі? Майбутнє відкриє сім морів, сім великих рік. Від Нілу до Неви, від Ельби до Китаю, від Волги до Евфрату, від Ґанґу до Дунаю — це «Расія». Расія вічна, як св. Дух передбачив і св. Даніїл пророкував» (Ф. Тютчев. «Ґєаґрафія Расіі»).

У XX ст. московський письменник Є. Замятін написав фантастичний роман про те, як буде виглядати світ у XXVI ст. Він пише, що тоді буде одна–єдина світова держава із столицею Москвою. Як людство до того прийде? Може, демократичним шляхом — добровільною згодою всіх народів? Відповідь на це питання знаходимо в міркуваннях Є. Замятіна. Він каже: «Як рух нерозривно пов'язаний зі швидкістю, так і свобода нерозривно пов'язана зі злочином. Не можна відокремлювати швидкість від руху. Щоб знищити швидкість, треба знищити рух. Так само не можна відокремити злочин від свободи. І тому, щоб знищити злочин — треба знищити свободу. Раб, що лише виконує накази, не може зробити злочину. Ми, москвини, вибрали щастя без свободи, і тому переможемо. Немосквини вибрали свободу без щастя, і тому будуть переможені» (за Є. Замятіним. «Ми»).

Сказано ясніш ясного «щастя БЕЗ свободи», с. т. щастя в РАБСТВІ. ДЛЯ МОСКВИНА РАБСТВО Є ЩАСТЯМ. Як бачимо, Є. Замятін не лише поширив проект П. Зубова на весь світ, але й подав методи його здійснення — ЗНИЩИТИ СВОБОДУ. В XX ст. В. Ленін почав ті проекти здійснювати, користуючись ще й вказівками «большевика на троні», за висловом Н. Бердяева, Петра І, який також уклав проект завоювання світу (почавши з Індії).

Із всього сказаного показується ясно, як на долоні, що В. Ленін та його наступники разом з усією провідною верствою нічогісінько нового не видумали і нічогісінько нового не запровадили в пролетарській імперії СССР. Вони лише точно до дрібниць точно наслідували своїх численних попередників від царя Івана III, з XV ст. починаючи. З усього сказаного бачимо, що весь той жахливий, огидний комплекс етичного, релігійного, філософічного, економічного і політичного явища, що нині відомий під іменем «большевизм», є явище стародавнє, таке старе, як і сам московський народ. Бачимо, що той «большевизм» є ніщо інше, як «московізм», а точніше МОСКОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ. Іншими словами, явище не економічно–соціяльне, але наскрізь НАЦІОНАЛЬНЕ. А як знаємо з соціології, ВСЕ національне стоїть на НЕЗНИЩИМІЙ основі — духовості нації. Отже, Московщина, побудована на інших, ніж большевизм, основах є утопія (див. праці М. Бердяева). Є утопія, бо ж нації і держави витримують історичні буревії, коли їхні корені сягають глибоко у власний національний ґрунт, коли живляться власними національними духовими соками, коли йдуть за власним національним інстинктом; інстинктом, що зародився і скріплювався протягом довгих, дуже довгих століть, ба, навіть тисячоліть. І кожного разу, коли нація забувала про цей закон життя, падало на неї нещастя. Приклади з московської історії ми наводили.