Слава ЗСУ!

Щоб поширити їх на всю Україну, треба було б замордувати щонайменше кількадесят тисяч українців, а цього зробити не відважилися зробити буржуазні большевики. Чому? Бо у XVIII ст. християнська мораль і зв'язані з нею погляди в Европі не були на такому ганебно низькому рівні, як у XX ст. Тоді на кожне варварство культурна Европа гостро реагувала. Тоді американську війну за знищення рабства підтримала вся Европа не лише морально, але й матеріяльно. Тоді ціла Европа відгукнулася і підтримала борців за християнські ідеали вільної людини загальним обуренням, тисячами добровольців, великими грошима та іншою допомогою. Символом тодішнього ставлення Европи до боротьби за християнські ідеї є славний англійський поет Байрон, який загинув у боротьбі Греції за її свободу. Про таке моральне ставлення Европи москвини знали і боялись, що тисячі українських трупів можуть викликати таке обурення Европи, що вона збройно поможе українцям загнуздати тих варварів, с. т. москвини ризикували б цілістю їхньої імперії. Аж до XX ст. були в Европі, хоч і не численні, проте поважні голоси перестороги проти московських варварів. Частину тих голосів ми наводили.

Европа XX ст. стала вже цілком інакша, як була перед XX ст. Якою саме вона стала — це велика і преважна тема, яку не раз обговорював і вказував на причини тої зміни Д. Донцов. Тут ми лише скажемо, Европа XX ст. є в багато разів менш християнська і більша варварська, ніж Европа перед XX ст. Незважаючи на блискучі успіхи цивілізації (а може, завдяки їм), європейська культура тепер є на чи не найнижчому рівні за останніх 500 років. Европейська (с. т. і американська) культура дичавіє, варваризується, регресує на наших очах, це яскраво виявила остання війна і аж надто ясно виявляється в щоденнім житті в Америці. Весь світ добре знає, що робиться в тому нечуваному своєю бестіяльністю і розміром, пеклі, що називається СССР, але й не думає йти на нього хрестоносним походом, щоб знищити сатанські сили і привернути християнські, як робила колись це в XII ст. (хрестоносці). Що гірше! Запобігають ласки у тих сатанських сил, намагаються якось помиритися з ними, якось співіснувати.

За такого морального наставления Европи пролетарські большевики були цілком певні, що Европа, не перешкодить їм замордувати мільйони українців. І не помилилися. Цієї постави Европи, найганебнішої у всій її історії, не забуде ніколи історія світової культури й Україна.

Щоб закінчити мову про московську абщіну, пригадаймо, що перша ж (і єдина) спроба її знищити кінчилася трагічно для автора тої спроби. Прем'єр–міністр П. Столипін мав свої маєтки в Прибалтиці і тому знав значення принципу приватної земельної власносте. По програній японській війні Московська імперія опинилася в скрутному економічному стані. Щоб рятувати імперію від економічної руїни, П. Столипін почав ліквідувати абщіну, розділяючи її землі на окремі приватновласницькі господарства. Як ми вже говорили, абщіна була для всіх москвинів святою, недоторкальною, національною гордістю. Всі москвини: соціялісти, ліберали, монархісти — вважали свою абщіну найголовнішою духовою основою всього московського життя. Отже, знищити ту основу — це захитати гегемонію пануючої в імперії московської нації і поховати всі надії на московську місію в світі. Ясна річ, жодний москвин не міг цього допустити, і тому вони — за згодою царя — вбили П. Столипіна. Також характеристично для них — вбив соціяліст Багров, що був одночасно і тайним агентом охранки (поліції*).

Спроби буржуазних большевиків закласти абщіни в Україні і тим знищити в українцях питому їм ідею приватної власносте і незалежносте, потерпіли повне фіяско аж до 1917 року. По скасуванні кріпацтва в 1861 р., москвини давали землю в Україні не окремим селянам на власність, але давали цілому селу, яке, поділивши ту землю на окремі господарства, мало б періодично переділювати її, відповідно до приросту людей в тому селі чи інших змін у його людності. Іншими словами, пробували закласти у нас московську абщіну. Українці ж поділивши раз землю, ніколи її більше не переділювали, а кожне господарство успадковували діти власника. Московська влада енергійно боролася проти цього порушення абщінного принципу, але не могла нічого вдіяти, зустрівши стихійний спротив нашого селянства. Вжити рішучих заходів буржуазний уряд не наважився з огляду на Европу. Аж пролетарський уряд наважився по 1917 році, і поширив московську абщіну по всій Україні, вимордувавши лише в одному 1933 році 8 мільйонів впертих хахлів. Між іншим, по 1906 році уряд дозволив окремим законом (реформи П. Столипіна) абщінникам виходити з абщіни і свою пайку абщінної землі оформлювати як їхню приватну власність. Московські селяни не хотіли виходити з абщіни, і тому абщіни в Московщини є аж донині, переіменовані на «колгоспи» в 1918 році.