Слава ЗСУ!

— Октавіє! — я торкнулася її — і вона здригнулась. — Октавіє, все буде гаразд. Я витягну вас звідси, чуєте?

— Це буде нелегко, — мовив Плутарх.

— І це все через те, що вони взяли шматок хліба? — запитав Гейл.

— Вони кілька разів порушували правила. Їх попереджали. Але вони все одно й далі брали хліб, — чатовий на якусь мить замовк, наче його приголомшило наше тупоумство. — Адже брати хліб суворо заборонено.

Октавія ніяк не хотіла забирати рук з обличчя, але голову трішки підвела; кайдани на худих зап’ястках з’їхали на кілька дюймів униз, і я побачила свіжі рани.

— Я відведу вас до мами, — мовила я і повернулася до чатового. — Звільніть їх.

Чатовий похитав головою:

— Я не уповноважений.

— Звільніть їх! Негайно! — заверещала я.

Здається, чатовий розгубився. Звичайні жителі ніколи не розмовляли з ним таким тоном.

— Вказівки про звільнення не було. У вас немає повноважень...

— У мене є повноваження, — мовив Плутарх. — Ми все одно прийшли по них. Вони важливі для справи. Я беру повну відповідальність на себе.

Чатовий відійшов подзвонити, а за кілька хвилин повернувся зі зв’язкою ключів. Моя підготовча команда провела в камері стільки часу, що навіть потому як кайдани зняли, не могла звестися на ноги. Ми з Гейлом і Плутархом допомогли їм підвестися. Флавій перечепився через металеву решітку, яка затуляла циліндричний отвір у підлозі, і на саму тільки думку про те, що зливається у цей стік, мені стало зле і в шлунку все перевернулося. З білих кахлів змиваються плями людського горя...

В лікарні я відшукала маму — єдину людину, якій могла довірити бідолашних капітолійців. Їй знадобилася всього хвилина, щоб розмістити їх і оцінити загальний стан, а далі її емоції сховалися під маскою зосередженості. І я знала, це не від того, що вона побачила понівечені тіла — в Окрузі 12 це було звичною справою, — а тому що вона зрозуміла: Округ 13 нічим не відрізняється від інших — тут також утримують і катують ув’язнених.

Маму допустили до роботи в лікарні, але ставилися до неї радше як до медсестри, ніж як до лікаря, незважаючи на її чималий досвід. Однак ніхто не заперечував, коли вона відвела мою підготовчу команду в оглядову, щоб обстежити рани. Я сіла на лавку біля входу в лікарню й терпляче очікувала на її вердикт. Їхні тіла розкажуть мамі все про той біль, якого вони зазнали.

Гейл сів поруч і пригорнув мене за плечі.

— Вона їх вилікує.

Я тільки кивнула у відповідь і замислилась над тим, чи згадує він іноді про власне покарання новою владою Округу 12.

Плутарх із Фульвією вмостилися на лавочці навпроти, але жодним словом не прокоментували стан моєї підготовчої команди. Якщо вони справді не здогадувалися про покарання, тоді як вони пояснюють такий учинок президента Коїн? Я вирішила відкрити їм очі.

— Гадаю, це було попередження нам усім, — мовила я.

— Що? Ні. Що ти маєш за увазі? — здивувалася Фульвія.

— Покарання моєї підготовчої команди — це попередження, — пояснила я. — Не тільки мені, але й вам. Щоб ми знали, хто тут головний і що з нами буде, якщо ми ослухаємося. Якщо у вас були бодай найменші ілюзії з приводу того, що ви маєте владу, гадаю, тепер вони розвіялися. І, вочевидь, навіть капітолійське походження не в змозі вам допомогти. Навпаки, це тягне за собою додаткові зобов’язання і відповідальність.

— Хіба можна порівнювати Плутарха, який спланував масштабне повстання, і трьох косметологів, — відповіла Фульвія крижаним тоном.

— Як скажете, Фульвіє, — знизала я плечима. — Та уявіть тільки, що буде, якщо ви станете Коїн на заваді. Мою підготовчу команду викрали силоміць, тож вони досі можуть сподіватися на те, що одного дня повернуться до Капітолія. Ми з Гейлом виживемо в лісах. А куди подінетеся ви?

— Можливо, ми трохи важливіші для справи, ніж ти гадаєш, — відповів Плутарх байдужим тоном.

— Ну звісно. Трибути також були важливі для Ігор... А потім ставали неважливі, — мовила я. — І тоді нас просто позбувалися — еге ж, Плутарху?

Це поклало розмові край. Решту часу ми сиділи мовчки, аж поки до нас не вийшла мама.

— З ними все буде гаразд, — повідомила вона. — Серйозних ушкоджень немає.

— Добре. Чудово, — мовив Плутарх. — Коли вони зможуть взятися до роботи?

— Мабуть, завтра, — відповіла вона. — Після всього, чого вони зазнали, вони трохи емоційно неврівноважені. Після Капітолія вони були зовсім не готові до нового життя.

— А хто з нас був? — мовив Плутарх.

Чи то через мою підготовчу команду, чи то через втому Плутарх розщедрився та звільнив мене від обов’язків Переспівниці аж до вечора. Ми з Гейлом подалися до їдальні на обід — отримали по порції тушкованих бобів із цибулею, по кусню хліба та склянці води. Після того, що сталося з Вінією, хліб просто-таки застряг у мене в горлі, і я віддала надкушений шматок Гейлові. За обідом ми не промовили і слова, тільки коли наші миски спорожніли, Гейл задер рукав сорочки й поглянув на свій розклад.