Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Переспівниця

— Піто, його підірвала Катніс, — мовив Цезар. — Ти ж бачив повтор.

— Вона не тямила, що коїть. Ніхто з нас не знав, як Біпер усе спланував. Ви ж бачили — вона не знала навіть, що робити з тим дротом! — Піта немов хапався за останню соломинку.

— Ну гаразд. Просто все це здається вельми підозрілим, — сказав Цезар. — Так ніби вона від початку знала про плани повстанців.

Піта скочив на ноги, вп’явся долонями в крісло Цезаря та грізно над ним нависнув:

— Справді? А те, що Джоанна мало її не вбила, також було сплановано? І удар струмом, який її паралізував? І бомбування? — він уже просто верещав. — Вона не знала, Цезарю! Ніхто з нас не підозрював нічого, ми просто намагалися вберегти одне одного від смерті!

Цезар заспокійливо поклав руку Піті на груди, водночас мовби захищаючись від нього.

— Гаразд, Піто. Я тобі вірю.

— От і добре.

З цими словами Піта відступив і почав нервово перебирати пальцями волосся, куйовдячи ретельно викладені біляві кучері. А тоді важко, мов збожеволівши від горя, упав у крісло.

Цезар трохи почекав, уважно спостерігаючи за Пітою.

— А як щодо вашого ментора Геймітча Абернаті?

Пітине обличчя закам’яніло.

— Гадки не маю, що було відомо йому.

— Чи міг він бути причетним до змови? — запитав Цезар.

— Він ніколи про це й не обмовився, — відтяв Піта.

— А що тобі підказує серце? — не вгавав Цезар.

— Що мені не варто було довіряти Геймітчу, — відповів Піта. — Це все.

Я не бачила Геймітча відтоді, як кинулася на нього ще у вертольоті й залишила на його обличчі довгі криваві сліди від нігтів. Я здогадувалась, як йому важко. В Окрузі 13 суворо заборонено виготовляти й споживати алкогольні напої, навіть медичний спирт тримають за сімома замками. Неймовірно! Тверезий Геймітч — ні таємних сховків, ані смертельних коктейлів домашнього виробництва. Його цілком ізолювали від світу й заборонили з’являтися на людях, аж поки він не просохне. Мабуть, це було нестерпно, однак я втратила будь-яке співчуття до Геймітча, усвідомивши, як він нас зрадив. Сподіваюся, що він дивиться трансляцію з Капітолія і бачить, що Піта його теж зрікся.

— Ми можемо зробити перерву, якщо хочеш, — Цезар по-дружньому поплескав Піту по плечу.

— Ви хотіли ще щось запитати? — мовив Піта сухо.

— Просто поцікавитися, що ти думаєш про війну, але якщо ти засмучений... — почав був Цезар.

— А, це! Ні, я не настільки засмучений... — Піта глибоко вдихнув, а тоді глянув прямісінько в камеру. — Я хочу, щоб усі, хто дивиться на нас зараз, — байдуже, звідки вони: з Капітолія чи з повстанського табору, — зупинилися бодай на хвилинку й замислилися над тим, що означає ця війна. Для людства, яке й так мало не загинуло кількадесят років тому, воюючи між собою.

Тепер нас іще менше, а ситуація набагато складніша. Невже ми справді прагнемо саме цього — знищити себе остаточно? В надії на що? На те, що якісь гідні істоти успадкують тліючі рештки планети?

— Я не... Я не впевнений, що розумію... — забелькотів Цезар.

— Ми не можемо воювати одне проти одного, Цезарю, — розтлумачив Піта. — Бо людей не залишиться. Якщо ми не складемо зброї — і то щонайшвидше! — нам усім кінець.

— То... значить, ти закликаєш до перемир’я? — запитав Цезар.

— Так. Я закликаю припинити вогонь, — підтвердив Піта стомлено. — А зараз, може, попросимо варту відвести мене назад у камеру, щоб я міг збудувати ще сотню карткових будиночків?

Цезар обернувся до камери:

— Гаразд. Гадаю, час закінчувати. Тож повернімося до нашої звичної програми...

З динаміків полилася музика, а на екрані телевізора з’явилася жінка, яка зачитала список товарів, що скоро стануть у Капітолії дефіцитними: свіжі фрукти, сонячні батареї, мило... Я спостерігала за нею з удаваною цікавістю, знаючи, що всі чекають на мою реакцію. Але я не змогла перетравити ось так одразу навалу емоцій: радість від того, що Піта живий і неушкоджений, що він вступився за мене й не повірив у мою змову з повстанцями, і шок від того, що він став на бік Капітолія і закликав до перемир’я. Він говорив так, ніби вважав обидві сторони приреченими. Однак для повстанців скласти зброю означало повернутися до старого життя. Або й гірше.

Я відчувала, як у мене за спиною назріває буря, як над Пітою громадяться хмари обвинувачень. У повітрі витали слова «зрадник», «брехун» і «ворог». Та я не мала снаги заперечувати обвинувачення, а тим паче долучатися до них, тож вирішила просто вийти з кімнати. Уже в дверях до мене долинув голос Коїн:

— Вам не давали дозволу йти, солдате Евердін.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!