Слава ЗСУ!

«як би нічого і не було» влучно сказано, воно і справді здається, що нічого і не було. Немов ти народився в 25-30 річному віці, і вже вмієш розмовляти, маєш деякі знання. Ну добре, почекаємо на ізолятор.

У вікні досі бігучою стрічкою пробігали якісь новини, небо було чистим, принаймні на голограмі. Навіть складалось враження що його не було, немов дивишся в далечінь і кінця-краю не видно. З-за дверей доносились дивні звуки, і голоси.

Ось і в палату ввійшов, стоп, ввійшло створіння будовою як Гарус, майже як Гарус – були два відхилення, і почало мене розглядати. В цю ж мить по тіло пронісся жар, о Боже як гаряче. Так це не тільки жар а й м’язи почало зводити. Через 30 секунд я знову відчув як прибула сила до моїх кінцівок.

- Доброго ранку. Лейтенант Хама.

- Доброго

- Мене прислали щоб привести вас в ізолятор. У вашої раси - продовжила Хама судячи по імені та двох горбиках на місці грудей представниця прекрасної статі - на долоні розміщений чіп.

- Угу…

- В ньому зберігається вся інформація. У вас його не було, та і знайшли вас без одягу.

Оглянувши свої долоні, нічого незвичайного не виявилось. Під одіялом я був справді голий, і розгулювати в такому виді і зваблювати невідомих істот мені аж ніяк не хотілось.

- Хама ви знайдете мені щось одягнути.

- Так, я вже принесла комплект. Ось тримайте, я почекаю за дверима. Даю вам десять хвилин, так як тіло щойно привели в рух, раджу дві-три хвилини розім’яти його. Відкрию вам секрет Гарус занадто обнадіює своїх пацієнтів, насправді ж ви будете відчувати болі ще десь десять-дванадцять днів.

- Не думаю, що моя увага буде прикована до болю коли поруч «новий» для тебе світ. Хоч забув я все частково мені цікаво вивчати все наново. Дякую.

Глянувши у вікно-голограму вона вийшла за двері.

Піднятись було просто, всього лиш легке потріскування суглобів, проте час-від-часу поболювали м’язи. Штани, військові, мабуть, військові берци і чорна футболка ось і весь чудо комплект. Штани підійшли по розміру, а ось футболка була явно великуватою. Ну, що тут поробиш, прийдеться носити те. Чудо-тканина, аж мурашки по тілу пробіглись, вона почала на мені стягуватись, аж до тих пір поки щільно не облягла моє тіло. На якусь мить мені навіть здалось що зараз від мене залишаться тільки ноги. Цікаво - а зняти як. На диво жодних трудностей не виникло, матеріал просто і легко розтягувався і стягувався. Взуття було неймовірно зручним і легким.0

- Я готовий

Двері відчинились, ми вийшли в широкий коридор. Стіни його були такі ж я і в палаті, метрів, ні швидше на відстані пів метра розміщувались надписи «Технохорхон». По обидві його сторони стояли, особини. Дехто копирсався в шухлядах котрі висувались прямо із стіні, декотрі порались в голограмних апаратах вигукуючи собі під ніс дивні звуки. Один лежав на підлозі і всунувши тулуб в невеликий отвір щось там викрикував. Так як весь він був обвішаний інструментами я зробив висновок що переді мною механік. Права стіна була наполовину скляною, і за нею виднілись труби, мотузки.

- Що це... скрикнув я – на якусь мить мене охопив жах.

За склом були посудини чверть заповнені прозорою рідиною, і в них стояли люди до обличчя та і тіла яких кріпились дивні спорядження. Їх було троє, дві жінки та чоловік. Мене не аби як потішило що я не один, і одночасно стало страшно, почали прокрадатись думки на кшталт «а якщо це зовсім не госпіталь і мене зараз нафарширують всілякими приладами і почнуть катувати». Всі хто були внизу руками тримались за дивні штуковини в них на голові, тіла їхні були покриті чорною речовиною, а під ногами крізь воду виднілись проблиски зеленого кольору. Вони непорушно стояли немов в гіпнозі, у всіх були розкриті роти.