Слава ЗСУ!

- Вони на реабілітаційній процедурі. Всі вони були членами експедиції, проте постраждали більше ніж ти, ну якщо ж ти був її членом. І взагалі ти дивний, люди не охоче гостюють в нас хоч зараз і мир. Ви швидше поплететесь в підземелля за новими відкриттями, або погостюєте в світлих обговорюючи з ними які ж ми погані.

Безліч слів, які сприймались по новому і викликали безліч питань…

- Так для початку хто такі ви і заодно хто такі світлі, ти маєш на увазі людей?

- Ми раса технохорхонів, ти повинен згодом все згадати, а світлі це ті хто залишився з природою і відказались від технологій вони – хорхони. Ми ж знали, що можна все поєднати, і процвітати вдома. А від них можна почути лиш небилиці дух дух дух, хоча хто його зна… Тепер і живуть з своєю природою, дикуни, не розумію як так можна.

«Насправді все було закопане набагато глибше у свідомості, і ґрунтувалось на вірі.»

Ми продовжували рухатись по сірому коридору, за спинами мелькали відсувні металеві двері, та вікна, за вікнами більше нікого на так званому відновленні не було.

За ще одним поворотом праворуч вимальовувались великі відсувні двері, що складались з двох частин.

- Ми майже на місці, повернувшись до мене на ходу промовила Хама.

Вона підійшла до дверей ввела пароль, і за якусь секунду я почув уже знайомий мені звук шууух.

Перед нами відкрилась простора кімната, а щоб точніше то овальної форми зал. Стеля знаходилась на висоті близько двох метрів, а на підлозі були сходи які вели до випуклої в середину серединки залу, навкруги були масивні колони, здається їх було п’ять. На диво все було металевим, жодного іншого матеріалу. Після півтори метра стіни таким же овалом простягнулась вікно – голограма. В ньому виднілось небо, це походу їхня фішка подумав я, а хоча можливо воно відображає те що відбувається по ту сторону, тобто як справжнє вікно. На ньому (вікні – голограмі) не було бігучої стрічки, напевно в палаті вона була щоб «клієнтам» госпіталю хоч чимось було зайнятись. За ними виднілось тільки небо, цікаво якщо дивитись на нього зверху чи можна побачити землю. Зал був забарвлений в коричневий колір, хоч якась відмінність, стеля була протилежно випуклої до підлоги форми.

- Зараз ми пройдемо до ізолятора, де вам зададуть декілька питань - на яких в мене відповіді точно не буде подумав я - і спробують встановити вашу особу.

- А якщо в них не вийде, що тоді?

- Задати вам питання в нього точно вийде – розтягуючи слова, немов лякаючи говорила Хама - а от встановити особу не знаю. Так чи інакше вас відпустять, і якщо Ви захочете, тоді вас буде депортовано в рідні краї.

Під рідними краями вона розуміла землі людей, от зараз б побачити як виглядають їхні поселення, побути між своїми, а том між технохорхонами почував себе на той час трішечки дискомфортно. Проте я б не відказався і від того, щоб вийти назовні, і побачити світ, от напевне буде цікаво, от мурашки по тілу пробіжаться ну якщо я до цього часу звичайно не згадаю всього. І справді мурашки по тілу коли я побачив землі технохорхонів пробіглись велетенськими зграями і не раз…

Двері відчинились, перед мною кімната невеликих розмірів. Посередині стояв стіл з двома кріслами. Під стелею я побачив уже відомих мені світлячків, здається я тоді посміхнувся, видовище справді милувало око. Ну то напевне не були живі світлячки, швидше кульки-роботи завбільшки як ніготь які по закладеному завчасно маршруту рухаються по кімнаті. Проте тепер вони освітлювали все світло зеленим кольором.