Слава ЗСУ!

Пробив поверхню панцира стального,

Разюче вістря пронизало тіло.

Він скинув мертвого з коня баского,

А вслід сказав: «Тебе вже не врятують!»

102

А Берендж\'єр зустрів Естрамаріта.

Розбив він списом щит, крицеві лати,

Могутній спис встромив у груди прямо,

І впав невірний серед тисяч маврів.

Вже із дванадцяти їх перів десять

Загинули. Лишилось тільки двоє:

Один Шернубль і другий Маргаріт.

103

Той Маргаріт був дуже мужній лицар,

Меткий, красивий, сильний і рішучий,

Коня острожить - і на Олів\'єра.

Збив із щита верхівку золотую,

А спис міцний ледь в тіло не занурив.

Бог допоміг, і граф лишився цілим,

Той спис пройшов, ледь зачепивши панцир.

А Маргаріт притьма помчав до маврів

И засурмив в ріг, збираючи їх в лави.

104

А битва ширшає, стає лютіша,

Та граф Роланд у самім пеклі бою,

І поки служить спис - ним б\'є завзято,

З п\'ятнадцятим ударом все ж зламався...

Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,

Коня пришпорив і Шернубля вдарив.

Шолом він розрубав, де був карбункул,

І меч пройшов через волосся й лоба,

І між очима все розтяв обличчя,

Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,

І тіло все від плеч і аж до стегон,

И сідло, що золотом блищало ясним.

І врешті перебив хребет конячий...

Обоє - кінь і вершник - мертві впали

В траву рясну й зелену серед луки.

А граф сказав: «Негіднику! Даремно

Прийшов! Твій Магомет не допоможе.

Злидняк подібний виграть бій не може!»

105

І знову мчить Роланд тим полем бою,

Блищить лиш Дюрандаль, що б\'є й рубає,

Невірним справжню учинив він бойню.

О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,

Як кров\'ю заливав все поле брані.

По плечі у крові в Роланда руки,

Залиті нею панцир, кінська грива.

Не відстає і Олів\'єр од нього.

Не можна ганити і інших перів,

Невтомно франки б\'ються, січуть, нищать.

Вмирають маври, декотрі зомліли.

Кричить архієпископ: «Справи гарні!»,

І «Монжуа!» - клич Карлів скрізь лунає.

Аой!

106

У січі лютій б\'ється Олів\'єр,

В руці тримає лиш уламок списа.

Щосили вдарив мавра Мальзарона.