Слава ЗСУ!

Аой!

РАДА У КАРЛА ВЕЛИКОГО

11

Кінчався ясний день, вже вечоріло.

Посольських мулів Карл до ясел зразу ж

Звелів одвести. У саду затишнім

Він наказав поставити намет розкішний

І всіх послів до нього запросити,

Пажів дванадцять дав, щоб їм служити.

Посли проспали аж до сходу сонця.

Раніш за них прокинувсь Імператор,

Прослухав ранню службу, помолився.

Обрав затишне місце під сосною

І поскликав баронів на нараду,

Щоб справи не вершити без придворних.

Аой!

12

Замисливсь Імператор під сосною...

Барони всі зібрались на нараду:

Там був Одж\'єр, Турпін-архієпископ,

Старий Річард з Анрі, своїм небожем,

І Ацелін, сміливий граф гасконський,

А з ним кузен Мілон, Тедбальт із Реймса.

Були там і Джер\'єр з Джеріном, також

І граф Роланд з\'явився, а з ним разом

Друг Олів\'єр, шляхетний і відважний.

Зійшлось до тисячі мужів французьких,

Між ними й Ганелон, майбутній зрадник...

В недобрий час та рада відбулася.

Аой!

13

«Барони! - так звернувся Карл до франків. -

Марсілій вирядив до нас посольство.

Він обіцяє нам багатства незчисленні:

Надішле гончаків, ведмедів, левів,

Сімсот верблюдів, соколів мисливських

І сотні мулів з злотом сарацинським,

З коштовностями п\'ятдесят возів ще.

Умова - нам до Франції вернутись.

А він, Марсілій, прийде сам до мене

І в Ахені спасе себе хрещенням,

А в ленний дар одержить володіння...

І все ж його думок таємних я не знаю...»

Відповіли барони: «Будьмо пильні!»

Аой!

14

Скінчив свою промову Імператор,

Роландові вона не до вподоби.

Підвівшися, він палко заперечив:

«Не можу я Марсілію повірить.

Сім довгих літ в Іспанії я б\'юся.

Я підкорив вам Нобль разом з Комміблем,

Здобув Вальтерну, всю округу Піно,

Туделу й Балагер, іще Себілью.

Та сам Марсілій був завжди зрадливий.

Згадайте, надіслав п\'ятнадцять маврів,

І кожний гілочку тримав оливи,

Словами тими ж нас вони дурили,

Порадились ви з франками відразу,

И вони ж підтримали вас, нерозумні,