Слава ЗСУ!

На них стрибають леопарди в плямах,

Вовки, а також барси і дракони,

Потвори з пекла, аспіди та змії,

Грифонів також понад тридцять тисяч.

І вся ця нечисть хоче зжерти франків.

Благають вояки: «Рятуй нас, Карле!»

Пойнятий горем мчить король на поміч,

Та раптом виникає перешкода:

Із лісу вийшов лев йому назустріч,

Жахливий лев, погордливий і грізний,

І він стрибнув на короля відразу,

Вони зчепились в боротьбі смертельній.

Ніхто не зна, як цей двобій скінчиться.

Спить міцно Карл і навіть не прокинувсь.

186

Та після цього сновидіння - інше.

У Франції Карл, в Ахені. Тримає

На ланцюзі подвійнім він ведмедя.

Ще тридцять вийшли із лісів арденнських,

До короля по-людськи промовляють:

«Великий Карле, нам його віддайте!

Немилосердно так тримати звіра!

Ми родича не кинемо у скруті!»

Але з палацу хорт тут вибігає

І зчеплюється з найсильнішим звіром

В траві зеленій, не злякався інших.

Король побачив зблизька справжню битву,

Та невідомо, хто ж в ній переможе.

Цей сон навіяв Карлу ангел Божий.

Тож міцно спав король наш аж до ранку!

ВІЙСЬКО БАЛІГАНТА

187

А цар Марсілій втік до Сарагоси.

От він зійшов з коня в тіні оливи,

Віддав своїм меча, шолом і панцир

Та, закривавлений, звалився ницьма.

У битві втратив він свою правицю.

І кров тече, цар знемага від рани.

А поруч з ним дружина - Брамімонда -

Кричить і плаче гірко без упину.

Придворних двадцять тисяч проклинають

Всіх франків, Карла, Францію-красуню.

Вони біжать до грота Аполліна,

Його картають і страшенно лають:

«Нікчемний боже! Нащо нас образив?

Чом кинув ти царя напризволяще?

Чом нас віддав ти франкам на поталу?»

У Бога відняли корону й скипетр,

Повісили за руки на колоні,

А потім скинули й топтали з люттю,

Кийками били, знищили дощенту.

У Тервагана зірвали карбункул,

А Магомета кинули до ями,

Його там свині й пси пошматували.

188

Марсілій врешті все ж прийшов до тями,

Звелів себе однести в зал склепистий,

Що фарбами прикрашений барвисто.

Над ним цариця Брамімонда плаче,

Волосся рве в нестямі й тузі лютій