Слава ЗСУ!

І бій тривав, запеклий, безпощадний,

Лютішої ніхто не бачив битви!

Про неї пам\'ятатимуть довіку...

Аой!

245

І знов емір підбурює баронів:

«Рубайте дужче, бо для цього тут ви!

Дам вам жінок вродливих, найніжніших,

Добром віддячу, землями, грошима!»

Відповіли: «Обов\'язок святий наш!»

Важкі удари, аж списи ламались!

Тоді мечів сто тисяч заблищали,

А бій кривавішим ставав, жахливим!

Хто в ньому був, побачив справжнє пекло.

Аой!

246

А Карл звернувся до своїх баронів:

«Сеньйори, я завжди вам щиро вірив,

В стількох боях за мене ви вже бились,

А скільки ви держав завоювали,

Скількох царів без трона залишили!

Моя винагорода була щедра,

Багатства дав і лени. Я готовий

Віддать своє життя. Лише пометіться

Невірним за братів, синів-нащадків,

Що полягли учора в Ронсевалі!

Святу цю справу маємо здійснити!»

Відповідають франки: «Ми готові!»

Було там двадцать тисяч франків вірних,

Заприсяглися всі рубать невірних,

Відважно битись, нехтуючи смертю.

Відразу ж вдарили, списи шугають,

И посипались мечів удари влучні.

А битва все страшнішою ставала!

Аой!

247

Мальпрім сміливо мчить у гущу бою,

Лишає серед франків шлях кривавий.

Та герцог Найм на нього глянув згорда

І вдарив, як то личить ратоборцю.

Щит потрощив він на тріски дрібненькі,

Пробив миттєво панцир і кольчугу,

Встромив у плоть і вістря, й стрічку списа,

Мальпріма серед семисот тіл кинув.

248

Цар Канабей, він брат еміра рідний,

Пришпорив скакуна і мчить до Найма,

Заніс меча з ефесом кришталевим

І герцога ударив по шолому.

Та, розрубавши вмить його частково,

Розтяв також п\'ять ремінців нашийних.

Не допоміг і каптур підшоломний,

Бо меч розсік і шкіру, і забрало,

Шматки його на землю зразу впали.

Удар разючий приголомшив Найма,

І він би впав, - але, хвалити Бога,

Найм кінську шию встиг схопить руками.

Якби язичник ще завдав удару,

То лицаря спіткала б смерть миттєва.

Та Франції король приспів на поміч.