Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Поліанна

ГРА

— Овва, міс Поліанно, як же ви мене налякали, — Ненсі аж захекалася, прямуючи до скелі, з якої щойно знехотя спустилася Поліанна.
— Налякала? О, перепрошую. Але ви не повинні турбуватися про мене. Татко і Жіноча допомога теж раніше хвилювалися, доки не побачили, що я неодмінно поверталася.
— Але я навіть не знала, що ви пішли! — вигукнула Ненсі, беручи малу підруч і поспішаючи в долину. — Ніхто не бачив, як ви виходили з будинку, ніхто. Я гадаю, ви просто спурхнули з даху, ге?
Поліанна пустотливо підстрибнула:
— Атож, тільки не вгору, а по дереву вниз. Ненсі остовпіла:
— Що ви зробили?
— Я злізла по дереву, що під вікном.
— Хай мені всячина! — видихнула Ненсі, наддавши ходи. — Цікаво, що сказала б ваша тітка на це.
— Справді цікаво? Тоді я усе розповім їй, і ви побачите, — весело пообіцяла Поліанна.
— Дякую красно, — мовила дівчина, — але не треба.
— Чому? Ви гадаєте, вона хвилюватиметься? — занепокоїлася Поліанна.
— Ні. Тобто — так. Пусте... Насправді мені зовсім не цікаво знати, що вона скаже, — Ненсі почувалася ніяково, бо й сама ледве стримувалася, щоб не нагримати на дівчинку. — Та нам треба поспішати — на мене ще чекає гора посуду.
— Я допоможу, — охоче пообіцяла Поліанна.
— О, міс Поліанно! — розчулилася Ненсі.
З хвилину вони йшли мовчки. Небо швидко темніло. Поліанна міцно трималася за руку своєї подруги.
— Здається, я маю радіти з того, що трошки перелякала вас, бо інакше ви нізащо не пішли б мене шукати, — сказала дівчинка, тремтячи.
— Бідне ягнятко! Ви ж, певне, зголодніли. Але, боюся, що зможу запропонувати вам лише хліб з молоком, та й то разом зі мною на кухні. Ваша тітонька дуже розгнівалася, коли ви не спустилися до вечері.
— Але я ж не могла спуститися. Я була тут!
— Так, але вона ж про це не знала, — сухо пояснила Ненсі, стримуючи усмішку. — То вже вибачайте мене за хліб з молоком.
— Навпаки! Я маю радіти!
— Радіти? Чому?
— Ну, я люблю хліб із молоком, і мені подобається вечеряти з вами. Тому я й радію.
— Ото вам аби тільки порадіти, — відповіла Ненсі, пригадавши, як Поліанна відважно намагалася полюбити свою вбогу кімнатчину на горищі.
Поліанна м'яко розсміялася.
— Ну, це така гра. -Гра?
— Так, гра, що називається просто радіти.
— Що ви таке кажете?
— Ні, це гра така. Мене навчив гратися у неї тато, і мені подобається, — вела Поліанна. — Ми завжди гралися в неї, ще звідтоді, як я була малям. Я розповіла про неї Жіночій допомозі, й вони теж почали гратися в неї. Хоч і не всі...
— І що ж це за гра така? Щоправда, я не надто знаюся на іграх.
Поліанна знову засміялася, а потім ще й зітхнула, і в сутінках на її засмучене обличчя лягла задума.
— Все почалося з того, що якось разом із місіонерськими пожертвами надіслали милиці.
— Милиці?!
— Авжеж. Розумієте, я дуже хотіла ляльку, і тато їм так і написав. Але, коли надійшли чергові місіонерські пожертви, леді відписала, що ляльки там не виявилося. Тільки дитячі милиці. 1 ці милиці переслали до нас, бо вони колись можуть знагоди-тися якійсь дитині. З цього, власне, все і почалося.
— Щось я поки не бачу тут ніякої гри, — ледь не роздратувалася Ненсі.
— Суть гри в тому, щоб знайти щось таке, з чого можна радіти, не має значення, що саме, — щиро пояснювала Поліанна. — Ми почали гратися в цю гру саме з милиць.
— Боже милий! Чому ж тут можна радіти, коли хочеш ляльку, а тобі дають милиці!
Поліанна заплескала в долоні.
— Отож-бо й воно! — вигукнула вона. — Спочатку я думала так, як ви. Але тато мені усе пояснив.
— Тоді, будьте ласкаві, поясніть і мені, — кинула Ненсі.
— Простісінько! Радійте з того, що ці милиці... вам не потрібні, — тріумфувала Поліанна. — Усе дуже просто, коли вмієш грати в цю гру.
— Отаке вигадали, — пробурмотіла Ненсі, майже з острахом подивившись на дівчинку.
— Це не вигадки. Насправді це — чудова гра, — із запалом наполягала Поліанна. — Відтоді ми завжди гралися в неї. І що складніше завдання, то цікавіша гра. Щоправда, іноді в неї буває дуже важко гратися... як-от коли тато відходить на небо і не лишається в житті нікого, крім Жіночої допомоги.
— Або коли тебе поселяють у затхлій маленькій та голій кімнатчині на горищі, — роздратовано докинула Ненсі.
Поліанна зітхнула.
— Це було складно лише на початку, — погодилася вона, — коли я почувалася дуже самотньою. Тоді мені не хотілося гратися, а хотілося чогось гарного. Але я подумала про те, як мені бридко дивитися на свої веснянки у дзеркалі, а ще я побачила чарівний краєвид з вікна! Отож я знайшла, чому радіти. Бо коли жадаєш приємних речей, на решту, як-от із лялькою, про яку я так мріяла, не зважаєш.
— Гм! — гмукнула Ненсі, а до горла їй підкотився клубок.
— Зазвичай це не відбирає багато часу, — зітхнула Поліанна. — А іноді взагалі виходить якось саме по собі. Я вже давно у неї граюся. Ні, справді, це чудова гра. Нам із татом, — її голосок затремтів, — вона так подобалась. Хоча зараз буде важче, тому що немає з ким гратися. Хіба що, може, тітка Полі захоче, — докинула вона.
— Хоч стій — хоч падай... вона? — пробурмотіла Ненсі крізь зуби, а вголос мовила своє: — Послухайте, міс Поліанно, я не великий мастак гратися у всілякі ігри, і я не надто добре зрозуміла, що й до чого. Але я буду гратися з вами в цю гру.
— Ой, Ненсі! — зраділа Поліанна й кинулася їй на шию. — Це буде просто чудово. У нас усе вийде.
— Побачимо, — невпевнено погодилася Ненсі. — Але на багато від мене не сподівайтеся. Я ще ніколи не гралася в такі ігри, одначе докладу всіх зусиль. У кожному разі вам буде з ким гратися, — завершила Ненсі, коли вони переступили поріг кухні.
Поліанна з величезним апетитом впоралася із хлібом та молоком. Тоді на пропозицію Ненсі пішла до вітальні, де її тітка сиділа й читала.
Міс Полі холодно підвела на неї очі.
— Ти повечеряла, Поліанно? — Так, тітонько Полі.
— Мені дуже прикро, Поліанно, що довелося у перший же день змушувати тебе вечеряти на кухні хлібом із молоком.
— Що ви, тітонько Полі, я дуже зраділа. Я люблю хліб із молоком. І Ненсі мені дуже подобається. Тож не робіть собі з цього клопоту.
Раптом міс Полі випростала спину:
— Час лягати спати, Поліанно. У тебе сьогодні був важкий день, а завтра складемо твій розклад і передивимося твій гардероб, аби вирішити, що тобі ще необхідно придбати. Ненсі дасть тобі свічку.
Обережно з нею. Сніданок — о пів на восьму. Сподіваюся, цього разу ти спустишся вчасно. Добраніч.
Наче так і годиться, Поліанна підійшла до міс Полі й ніжно обняла її.
— Мені так гарно у вас! — радісно зітхнула вона. — Я знаю, що ми житимемо у злагоді. Я знала про це ще тоді, коли їхала сюди. На добраніч, тітонько Полі, — вигукнула Поліанна весело і вибігла з кімнати.
— Помилуй, Господи, мою душу, — упівголоса мовила міс Полі, коли дівчинка вийшла. — Що за незвичайна дитина? — І спохмурніла: «Вона рада, що я її покарала, і просить «щоб я не робила собі з цього клопоту».
— Вона сподівається жити зі мною «в злагоді», помилуй, Господи, мою душу, — знову вигукнула вона, повертаючись до книжки.
А чверть години по тому в кімнатчині на горищі самотня дівчинка ридала, притуливши до себе подушку:
— Я знаю, татку, ти зараз серед янголів, але, якби ти знав, як мені важко зараз грати в нашу гру. Дуже важко, — шепотіла вона крізь сльози. — Мені здається, навіть ти не зміг би знайти, чому радіти, коли лишаєшся зовсім сама в темряві. Якби поряд була Ненсі, тітонька Полі чи хоч хтось із Жіночої допомоги, мені було б набагато легше.
А внизу на кухні Ненсі квапливо домивала посуд. Вона заштовхала ганчірку в глечик з-під молока й уривчасто бурмотіла:
— Якщо я в ту дурню... гратимусь... радіючи милицям, коли хочеш ляльку... ось я пограюся... опора бідній дитині... ось я вам тут пограюсь... постривайте...

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 50.


Останній коментар

#DK 21:16:26

Клас


#DK 06.03.2020

Класна книга хто пише що вона погана не розуміє її сенсу


NaviPro Dimon Play 02.03.2020

Не удобно


Додати коментар