знайди книгу для душі...
Так, він повинен стати для Доріана Ґрея тим, чим несвідомо є сам юнак для художника, що створив чудовий його портрет. Він спробує підкорити Доріана своєму впливові — та, власне, вже наполовину досяг цього. І ця чудесна душа скорятиметься йому... А й справді безмежними чарами наділено цього сина Кохання й Смерті!
Раптом лорд Генрі зупинився і оглянувся на будинки. Е, та він уже проминув тітчин! Усміхнувшись до себе, лорд Генрі завернув назад. Коли він увійшов у сутінковий передпокій, дворецький доповів йому, що полуденок розпочався. Віддавши лакеєві капелюха й тростину, лорд Генрі пройшов до їдальні.
— Ти, як завжди, спізнюєшся, Гаррі, — докірливо похитала головою тітонька Аґата.
Він тут-таки знайшовся з вибаченням і, сівши на вільний стілець поруч леді Аґати, оглянув присутніх. З кінця столу до нього сором'язливо кивнув Доріан, зашарівшись від задоволення. Напроти лорда Генрі сиділа герцогиня Гарлі, жінка надзвичайно добродушної і лагідної вдачі, котру дуже любили всі, хто знав її, і таких щедрих архітектурних пропорцій, які в жінках-негерцогинях сьогочасні літописці називають огрядністю. Праворуч від неї містився сер Томас Бердон, радикальний член парламенту. Відомий він був тим, що у громадському житті залишався вірним своєму лідерові, а в приватному — найкращим кухарям, керуючись загальнознаним мудрим правилом: думай з лібералами і обідай з торі. Місце ліворуч від герцогині посідав містер Ерскін із Тредлі, літній добродій вельми високої культури й принадності, котрий, однак, засвоїв собі лиху звичку мовчання, оскільки сказав усе, що мав сказати, до тридцятирічного віку, — як він сам колись пояснив леді Аґаті. Сусідкою лорда Генрі за столом була місіс Ванделер, давня приятелька його тітоньки, достеменна свята серед жіноцтва, але вбрана з таким жахливим несмаком, що її зовнішність скидалася на поганенько оправлений молитовник. На щастя для нього, по другий бік вона мала сусідою лорда Фаудела — чоловіка середніх літ, з великими знаннями й пересічними здібностями, і так само нудного, як міністерський звіт у Палаті громад. Розмову між ним і місіс Ванделер проваджено було з тією напруженою серйозністю, що є, кажучи його ж таки словом, непрощенною помилкою, якої припускаються всі добропорядні люди і якої жодному з них несила уникнути.
— Ми балакаємо про бідолаху Дартмура, — поінформувала герцогиня лорда Генрі, приязно киваючи до нього через стіл. — Як на вашу думку, він справді одружиться з цією чарівною юною особою?
— Я гадаю, герцогине, що це вона вирішила запропонувати йому руку.
— Який жах! — вигукнула леді Аґата. — Комусь конче треба втрутитись.
— Я чув з авторитетних джерел, що її батько крамарює галантереєю та ще якимось канцур'ям, — з презирливою гримасою мовив сер Томас Бердон.
— А мій дядько висунув думку про консерви!
— Якесь канцур'я! Що це таке? — спитала герцогиня, зводячи в подиві пишними руками.
— Це американські романи, — пояснив лорд Генрі, дістаючи собі перепілку.
Герцогиня спантеличено розширила очі.
— Не звертайте на нього уваги, моя люба, — прошепотіла їй леді Аґата. — Він ніколи не говорить серйозно.
— Коли було відкрито Америку... — почав радикальний член парламенту і заходився викладати цілий оберемок наймарудніших істин. Але, як і кожен, хто намагається вичерпати тему, він тільки вичерпав терпіння слухачів. Герцогиня зітхнула і, скориставшися своїм привілеєм, впала у слово.
— Було б далеко краще, якби її зовсім не відкривали! — озвалась вона. — Де ж пак, наші дівчата тепер не мають ніякого вибору. Це зовсім несправедливо.
— А я таки гадаю, що Америки ніколи й не відкривали, — докинув містер Ерскін. — її, властиво, тільки запримітили.
— О! Але мені доводилось бачити її мешканок, — непевно провадила герцогиня. — І, мушу визнати, здебільшого вони дуже гарні. Та й одягаються зі смаком. Вони ж бо замовляють собі вбрання у Парижі. Якби це й мені таку змогу!
— Кажуть, що доброчесні американці після смерті потрапляють до Парижа, — пирснув сер Томас, власник невичерпного запасу заяложених дотепів.
— Но, справді? А куди ж потрапляють після смерті погані американці? — поцікавилась герцогиня.
— До Америки, — півголосом обізвався лорд Генрі. Сер Томас насумрився.
— Боюся, ваш небіж упереджений щодо цієї великої країни, — звернувся він до леді Аґати. — Я об'їздив усю Америку — директори тамтешніх залізниць були такі люб'язні, що надавали мені спеціальні вагони. І мушу запевнити вас: це чимало важить для освіти, відвідини такої країни.
— Невже треба обов'язково побачити Чикаго, щоб стати освіченою людиною? — жалісним тоном запитав містер Ерскін. — Я не почуваюсь на силі для такої подорожі.