Слава ЗСУ!

Сер Томас повів рукою.

— У містера Ерскіна в Тредлі ввесь світ зібрано на книжкових полицях! Але ми, практичні люди, воліємо бачити речі, а не читати про них. Американці — надзвичайно цікавий народ: вони мають здорову розсудливість, це найхарактерніша їхня риса. Так, так, містере Ерскін, американці дуже розсудливі. Запевняю вас, серед них немає безглуздя!

— Це чистий жах! — скрикнув лорд Генрі. — Я можу пристати на грубу силу, але груба, практична розсудливість — річ нестерпна. Просто непорядно керуватися нею у житті. Це наче підступний удар по інтелектові.

— Я не розумію вас, — сказав сер Томас, заходячись краскою.

— А я розумію вас, лорде Генрі, — з посмішкою пробурмотів містер Ерскін.

— Парадокси по-своєму штука дуже добра, але ж... — почав баронет.

— Це був парадокс? — спитав містер Ерскін. — Я не думав. Що ж, можливо. У парадоксів і правди — один шлях. Дійсність повинна перше показати себе на цирковій линві. Поки істина не стала акробатом, на неї не можна покладатись.

— Боже мій, як ви, чоловіки, любите сперечатись! — озвалася леді Аґата. — Я, мабуть, нізащо у світі не візьму втямки ваших балачок... А на тебе, Гаррі, я така сердита! Навіщо ти намовляєш нашого милого містера Ґрея облишити з Іст-Ендом? Повір, йому б там ціни не було. Слухачам би сподобалась його гра.

— Я хочу, щоб він грав для мене. — Лорд Генрі посміхнувся і, глянувши край столу, вловив палкий погляд у відповідь.

— Але ж вони там такі нещасні, в тому Вайтчепелі, — не здавалася леді Аґата.

— Я можу співчувати будь-чому, крім страждання, — знизав плечима лорд Генрі. — Цьому я вже не можу співчувати. Горе — це щось бридке й відразливе, воно занадто гнітить нас. Модне тепер співчування болеві — страшенно хвороблива річ. Яскраві барви, краса, радість життя — ось що має викликати симпатії людини. А життєві виразки — чим менше про них говориться, тим краще.

— І все-таки Іст-Енд — дуже важлива проблема, — глибокодумно киваючи головою, промовив сер Томас.

— Ви маєте рацію, — погодився молодий лорд. — Але це проблема рабства, а ми намагаємось розв'язати її, звеселяючи рабів.

Політик запитливо подивився на нього.

— Тоді які ж зміни ви пропонуєте? Лорд Генрі засміявся.

— Я не бажаю змінювати в Англії нічого, крім погоди. Мене цілком задовольняє філософське споглядання. Але дев'ятнадцяте століття збанкрутувало через надужиток співчуттів. Тому моя рада була б удатися до науки, щоб вона випростала нас. Емоції добрі тим, що зводять людей на манівці, а наука — тим, що не знає емоцій.

— Проте на нас лежить така велика відповідальність, — несміливо докинула місіс Ванделер.

— Страшенно велика, — підтвердила леді Аґата.

Лорд Генрі поглянув на містера Ерскіна.

— Людство сприймає себе надто серйозно — це його первородний гріх. Якби печерна людина вміла сміятись, історія виглядала б зовсім інакше.

— Ваші слова дуже втішили мене, — прощебетала герцогиня. — Заходячи до нашої дорогої тітоньки, я завжди почуваюсь наче винною в чомусь, бо мене аніскільки не цікавить Іст-Енд. Тепер я зможу дивитись їй у вічі і не червоніти.

— Червоніти — це жінкам дуже до лиця, герцогине, — зауважив лорд Генрі.

— Тільки молодим, — відповіла вона. — А коли червоніє така стара жінка, як я, це дуже погана прикмета. Любий лорде Генрі, порадили б ви мені, як знову стати молодою!

Лорд Генрі подумав хвилину.

— Ви можете пригадати, герцогине, яку-небудь велику свою помилку, ще ззамолоду? — спитав він, дивлячись на неї через стіл.

— О, і не одну, на жаль!

— Тоді вчиніть їх усі знову, — поважно сказав лорд Генрі. — Повернути власну молодість — значить просто повторити свої нерозважні вчинки, та й годі.

— Це захоплива теорія! — вигукнула герцогиня. — Я неодмінно скористаюся з неї.

— Це небезпечна теорія! — почулося крізь стулені уста сера Томаса.

Леді Аґата лише похитала головою, але не стрималась від усміху. Містер Ерскін мовчки наслухався.

— Так, — вів далі лорд Генрі, — це одна з великих таїн життя. Тепер більшість людей помирає від так званого тверезого глузду, що геть увесь просяк рабським духом, і надто пізно спохоплюється, що тільки за єдиним людина ніколи не жалкує — за власними помилками й дивацтвами.

Круг столу розлігся сміх.

А лорд Генрі дав волю буйній фантазії і заходився жонглювати своєю думкою, змінюючи її раз у раз до невпізнання: то відкидаючи її, то переймаючи, то примушуючи її веселково іскритися в спалахах його уяви, то окрилюючи її парадоксами. Похвала шалові поступово піднеслася до філософії, а Філософія стала юною і, ввібравши в себе дику музику Насолоди, сама наче вакханка в заплямованих вином шатах і у плющевому вінку кинулася в несамовитий танець на пагорбах життя, беручи на кпин тверезість вайлуватого Сілена. Факти розбігались перед нею, мов сполохані лісові звірята. Її голі ступні топтали величезне давило, на якому сидів мудрий Омар, і сік винограду, бурлячи, здіймався хвилями пурпурових бульбашок довкіл її білих ніг і стікав червоним шумовинням по спадистих чорних стінках кадовба.