Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Портрет Доріана Грея

— Обережніш, Безіле! Ви заходите надто далеко.

— Я мушу сказати, а ви мусите вислухати. І ви вислухаєте! До вашої зустрічі з леді Ґвендолен ніхто й уявити чогось лихого про неї не міг. А тепер чи знайдеться на весь Лондон хоч одна пристойна жінка, яка б згодилася прогулятись Парком в її товаристві? Таж навіть її дітям не дозволено жити з нею!.. Розповідають про вас і інше. Кажуть, що бачили, як удосвіта викрадаєтеся ви з гидких притонів, як, переодягнуті, озирцем поспішаєте до найбрудніших лондонських вертепів. Цьому правда? Невже цьому правда? Спершу ці чутки лише смішили мене. Але тепер я здригаюся, коли чую їх. А будинок у вашому маєтку — що там діється? Доріане, ви й не уявляєте, що про вас говорять! Я не скажу, що, мовляв, не хочу вас напоумляти. Це Гаррі якось зауважив, що кожен, хто любить повчати інших, починає з цього слова, а далі раз у раз порушує його. Ні, я таки хочу напоумити вас. Я хочу, щоб люди поважали вас за ваше життя. Я хочу, щоб у вас було незаплямоване ім'я і бездоганна репутація. Я хочу, щоб ви перестали спілкуватися з усіма тими покидьками. Ну, що ви здвигуєте плечима, — невже вам усе це байдуже? Доріане, ви ж маєте такий надзвичайний вплив на людей, тож хай він буде на добро, а не на зло. Кажуть, близькість до вас псує кожного, і що досить вам заявитись у дім, як слідом приходить ганьба. Я не знаю, так це чи ні, — звідки мені знати? Але такий поголос про вас. І бодай дещо з того, що я чув, — безперечне. Лорд Ґлостер був одним з найближчих моїх друзів в Оксфорді. Так от він показував мені листа від дружини, що самотою доживала віку на своїй віллі в Ментоні. Ваше ім'я було вплетене в її моторошну сповідь — чогось подібного я ніколи в житті не чув! Я сказав Ґлостерові, що це неймовірне, що я знаю вас, як самого себе, і що ви не здатні на таку ницість. Але чи ж я знаю вас? Я запитую себе — і не можу скласти відповіді. Для того я перше мав би побачити вашу душу!

— Побачити мою душу! — пробелькотів Доріан Ґрей і схопився на ноги, полотніючи з жаху.

— Так, — повагом сказав Голворд, і глибокий жаль бринів йому в голосі, — побачити вашу душу... Та лише Богові це по силі.

Гіркий глумливий сміх розітнув Доріанові уста.

— Можете й ви побачити, і навіть зараз же! — вигукнув він, хапаючи зі столу лампу. — Ходімо, подивитесь на свою власну роботу! Чого б вам і не глянути на неї? А тоді, як матимете охоту, можете розповісти про це світові. Ніхто вам не повірить. Та якби й повірили, я б іще більше став їм через те подобатись. Я знаю нашу добу краще, ніж ви, хоч ви і роздабарюєте про неї з таким нудотним красномовством. Ходім-но. Ви вже доволі тут набазікали про моральний розклад. Тепер побачите його в живі очі.

Якісь безтямні гордощі чулись у кожному слові Доріана. Він стояв, з хлоп'ячою зухвалістю тупаючи ногою. Жорстока радість пойняла його на думку, що він поділиться з ким іншим своєю таємницею і що творець того портрета, джерела всієї його ганьби, приречений буде до решти днів своїх нести тягар огидливих згадок про те, чого він накоїв.

— Еге ж, — провадив Доріан, підходячи ближче і пильно дивлячись у суворі очі художника, — я покажу вам свою душу. Ви побачите те, що, на вашу думку, лише Богові дано бачити.

Голворд відсахнувся.

— Це блюзнірство, Доріане! Не кажіть так! Це жахливі слова і безглузді!

— Ви гадаєте? — Доріан знову засміявся.

— Я впевнений! А все, що я вам сказав сьогодні, — це заради вас. Ви ж знаєте, я завжди був вірним вашим другом.

— Не чіпайте мене! Скінчіть те, що маєте ще сказати.

Обличчя художникове сіпонуло болем. Якусь хвилину він стояв німо, охоплений почуттям безмежного жалю. Зрештою, хто дав йому право втручатись у життя Доріана Ґрея? Коли Доріан учинив бодай крихітку з того, що йому приписував поголос, то як же багато він мусив вистраждати! Голворд випростався і, підійшовши до каміна, задивився на поліняччя в трепетливих вогнистих язичках серед білого, мов іній, попелу.

— Я чекаю, Безіле, — промовив Доріан твердо й чітко.

Голворд обернувся.

— Я маю ще сказати тільки одне: дайте мені відповідь на ті жахливі звинувачення, Доріане! Якщо ви скажете, що вони всі безпідставні, геть-чисто всі, я вам повірю. Відкиньте їх, Доріане, відкиньте! Хіба ви не бачите, що зі мною діється? О Боже! Тільки не кажіть мені, що ви зіпсутий, розпусний, безчесний.

Доріан Ґрей осміхнувся, зневажливо скрививши губи.

— Ходім нагору, Безіле, — спокійно мовив він. — Там у мене лежить щоденник — я його заповнюю день у день, тільки ніколи не виношу з тієї кімнати, де пишу. Я покажу його вам, якщо підете зі мною.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар