Слава ЗСУ!

І так нас десятеро. Я і капітан. І дві сімейні пари: Максим і Ксюша, Аркадій і Тамара. І ще пари, які зустрічаються: Валентин і Настя (недавно почали відносини), Дарина і Павло.

Звичайно, на кораблі теж залишилися сімейні пари, які у разі нашої пропажі легко продовжать рід людський.

Ми слідуватимемо за роботом, який вже пішов за сотні кілометрів від нас, вивідуючи все наперед, щоб ми благополучно слідували в своєму відповідальному шляху.

Ми рухатимемося до рослинності, намагаючись пристосуватися до цієї землі і до цього місця існування, спробувавши щось виростити своє на цьому грунті і покуштувавши їжу цієї планети.

Рослини, які ми веземо з собою, були наперед модифіковані під ці умови, щоб вони змогли вирости  в умовах і грунті Білої планети.

Залишається тільки це посадити на волі, не в пробірці, і скуштувати смак невідомого.

Був прекрасний початок дня …

Ми вже збиралися розміститися по машинах, як Вадим мене покликав:

- Танюшечко…-  Ніхто мене так не називав, окрім нього. – Сонечко... я тебе люблю …

Як легко це було почути. Як вільно стало тепер. Це було те, що мені потрібне.

Вадим продовжив:

- Я боявся ще раз відкрити своє серце. Я його закрив, щоб більше ніхто не міг його ранити. Я боявся полюбити ще раз. Я не впускав думки, що люблю. А ти своїм признанням зруйнувала стіну, за якою я ховав свої відчуття. Я проганяв думки, що люблю. А зараз можна сміливо любити, тому що ти мене любиш. Якщо б ти не призналася, я б далі намагався стримуватися, не впускаючи любов в своє серце, щоб знову його не поранили. Ти своєю любов'ю запалила мою любов. Спасибі тобі за це. Я тебе люблю!

Нам вже пора. Сідаємо в машини і рушаємо в цікавий незвіданий шлях!

Вадим дав мені покермувати.

У мене є права на водіння. Але я менше їздила, чим Вадим. Але він мені довіряє, пускає за кермо, щоб я тренувалася і не втрачала навики.

Навколо одна біла пустеля!!!

Але вона прекрасна! Красу ж можна знайти у всьому!

Пригадала: я якось розмістила фотографію на художньому сайті, на якій сфотографувала залиту водою вже промиту гречану крупу. Деякі зернятка відразу спливли і ніяк не опускалися. Вони утворювали якийсь цікавий малюнок, що нагадує шматочки знаків зодіаку. Узори постійно виходили самі по собі, коли я готувала гречку. Але я нарешті вирішила це сфотографувати. І мені написали коментар: «Треба ж, Тетяна! Ви навіть в каструлі красу бачите!».

Отже я бачу красу у всьому. І милуюся нею.

В даному випадку – цією прекрасною білою пустелею!

Скільки часу пройшло – не зрозуміла, поки не подивилася на годинник. Ого! Пора Вадиму сідати за кермо. Камери показують, що наш робот планетоходець все ще не знайшов жоден оазис. Шкода.

Рухаємося далі.

Час йде виснажливо. Пейзажі залишаються тими самими. Суцільна одноманітність. Я втомилася. Та і всі вже втомилися.

Нарешті Вадим оголошує про зупинку.