Слава ЗСУ!

Скажу просто: мені дуже подобається! І я не можу відірвати свій погляд від такої краси!

І навколо багато-багато білих квітів! Обожнюю білі квіти! Особливо білі троянди. Але троянд тут немає. Зате є якісь дивні квіточки, схожі на товсті дзвіночки, волохаті, з якимсь пушком. Пелюстки дійсно дуже товсті. Але все виглядає єдиним цілим, гармонійним.

У природи по-іншому просто не може бути!

Я не утрималася: одразу підбігла до першої квіточки. Але вчасно зупинилася. Просканувала його, тримаючи прилад напроти квітки, прилад вивів звіт: безпечно, небезпеки в собі не несе, не містить отрути.

І тоді з радістю я доторкнулася пальцем до чашки квітки – ой, що це? Чому?

Квітка відразу перекинулася на землю, неначе в той же момент пов'яла.

Я до іншої квітки доторкнулася так само – знову повторилося…

Дивно,... невже вони вмирають від дотику? Спробую ще раз, але вже за стеблинку візьму... Узяла! Жива квітка!

Команда в цей час ходила уздовж гілок (лапок павуків) дерев, роздивляючись все з подивом. А ось Валентин зайшов у всередину дерева, укутався гілками, як пишним шарфом, і будував з себе порнозірку.  А Настя голосно реготала. 

Аркадій пішов у всередину цього оазису. Тамара поспішила за ним.

Вадим залишився біля машин. Його щось насторожувало.

Капітан щось настроював, перевіряв, дивився спантеличено на панель приладів.

- Мої прилади зашкалюють, неначе поряд якесь могутнє джерело радіовипромінювання. – Крикнув капітан.

Дарина підійшла і хотіла чимось допомогти.

Тут чуємо захоплений крик Аркадія:

- Сюди! Сюди! Йдіть сюди!

Ми поспішили на його крик.

О! Ооого! У міжгір'ї землі пробивався маленький фонтанчик, що слабо б'є водою. Ця вода тоненькими цівками розтікалася в тріщинах поверхні на невеликі відстані і просочувалася в  землю. Коріння всіх дерев йшло по поверхні, десь занурюючись в неї, але всі вони наближалися до цього джерела. Цей маленький фонтан давав життя всім цим величезним деревам. 

- Красотіще!

- Це незвичайно!

- Як зворушливо!

- Як піднесено!

- Такий маленький – і всім дає життя!

- Це так… чудово… навіть вимовляється з придихом...

Всі стояли і не сміли поворушитися, так зачаровано спостерігаючи за цією дією.

Є те, за чим можна спостерігати вічно. Це правило трьох (подруга колись розповідала, та і від інших джерел доходило): можна дивитися вічно на те, як горить вогонь, як тече вода і як працює інша людина.

Ось і ми дивилися, не відриваючись.

Несподівано скомандував капітан:

- Знайшли те, що шукали, - молодці. Тепер за роботу!

Робота полягала в посадці привезених з собою зразків рослинності (особливо представників нашого кухонного столу – запаси все одно ж колись закінчаться, а їсти хочеться завжди), адаптованих для цих умов.

Чекати доведеться не довго: наш біолог Павло «чарівною рукою» (довгою виснажливою роботою) створив види, які ростуть за добу і дають величезний урожай.