Слава ЗСУ!

Ми всі дружно зайнялися городною справою.

Возилися в землі, спілкувалися, жартували, підколювали один одного, дратували один одного, що схожі на агрономів, що комусь з народження не призначено вирощувати рослини, що хтось не достатньо спритний.

Загалом, день провели насичено і в такому ж насиченому спілкуванні і швидкому темпі.

Після вечері пішли відпочивати, залишивши чергового. Кожен наступний змінює попереднього через кожні дві години.

Моє чергування випало  на ранок, перед самим світанком.

Ось ми в своїй машині, вже все розстелили, всі справи зробили і лягли спати.

- Я тебе люблю. – Сказав мені Вадим.

- Я тебе люблю.  – Відповіла я.

У наших відносинах з часом так складеться, що замість «надобраніч», ми один одному завжди говоритимемо «я тебе люблю». І засинаємо. За весь цей час, коли вже обопільно призналися один одному, ми тільки іноді говоритимемо один одному «на добраніч». Натомість завжди на ніч «я тебе люблю». І пробудження відрізняється цим же: замість прийнятого «доброго ранку» у нас з Вадимом буде прийнятий «я тебе люблю». Мені це подобається. Це особливі слова, а не звичайні, побиті фрази: «на добраніч», «доброго ранку». У нас з Вадимом все по-іншому, чим у інших.

Вадим з моменту наших відносин не допускав після сварок при розставанні на якийсь час і при засипанні, щоб це відбувалося без примирення. Вадим всіма силами завжди намагався помиритися, а лише потім ми засинали або він мене відпускав у справах. Або сам йшов у справі, але тільки спочатку помирившись.

Вадим – самий кохаючий чоловік на світі. У всьому Всесвіті.

І він - найніжніший, самий відданий своїй улюбленій жінці.

Розділ 7

Прилади вийшли з ладу із-за близькості до джерела води.

Тому що це джерело володіє могутнім магнітним полем.

Я на чергуванні. Мій час прийшов. Тільки що змінила Тамару, поговорила з нею небагато (зовсім трохи) і «зайшла» на пост.

Свіжо, красиво, затишно.

Я неначе в білій казці з білим сюжетом і … чимось ще.

Пройдуся трохи до фонтану, помилуюся.

Підходжу і ... боже…

Збираюся давати сигнал тривоги, але не можу: ці очі дракона віддано подивилися в мої очі. У них був смуток.

Я зупинилася і стала спостерігати, тримаючи палець напоготові, щоб натиснути у разі потреби кнопку тривоги.

Дракон почав уплітати білі квіти. Він їв безшумно і так апетитно. Що і мені захотілося їсти.

Я зірвала біля себе квітку за стебло (квітка не в'яне, якщо торкатися за стебло) і поволі стала підходити до дракона.

Мені завжди подобалося все живе. Мені подобалося приручати на вулиці собак, кішок. Я в Дубовий гай (парк відпочинку в Запоріжжі) приходила з морквиною чищеною і з хлібом, щоб погодувати коней. Хоча це заборонено стало потім. Може, і тоді забороняли, але мене в ті моменти не лаяли за це працівники цього парку. Коні підходили, їли. Запам'ятовували мене. Дуже сильно запечатлілось в пам'яті, як поні, побачивши мене здалеку, йшла до мене назустріч. Один раз із-за цього поні чуть трохи дитину не збило, так поспішивши до мене.

А раптом і тут вийде?

Я підходжу ще трошки і зупиняюся.

Звичайно, зброя при мені.