Слава ЗСУ!

Але я не хочу, щоб довелося єю скористатися! Саме зараз!

Дракон подивився на мене. Я його поманила великою красивою квіткою. Дракон протягнувся до мене. Відкрив свій рот і захопив віночок квітки, яку я тримала в руці.

- Назву тебе Дракула – ти ж дракон, значить, скорочено «драк», «он». Ну не Дракі ж. Який ти великий, Дракула! Красиииивий! Хооороооооший! Дружитимемо.

- Танюшечка! Ти де? – Вадим мене покликав. – Твоя зміна закінчилася. Оооой!

- Не лякай його!

Дракон здійнявся в небо - і відлетів.

- Ми з ним подружилися. – Задоволено розповідала я, дивлячись в ту далечінь, в якій розчинився дракон.

- Ти повинна бути обережніше! Я хвилююся за тебе. Що я без тебе робитиму? Чому ти інших не розбудила? Я ж переживаю за тебе! Ти ж важлива для мене! Будь ласка, будь обережніше! 

- Та заспокойся, коханий, я тримала зброю напоготові і змогла б у будь-який момент вистрілити. Я хотіла його приручити. Принаймні, подружитися, поспілкуватися.

- Дружи зі мною… спілкуйся зі мною.

- Я з ним хочу. Ну, все, твоя черга, я йду спати.

- Так вже скоро світанок!

- Я не виспалася!

- Я тебе люблю.

- І я тебе люблю.

- Кохана…

Прощальний поцілунок – і спати в машину.

Розділ 7

Прилади вийшли з ладу із-за близькості до джерела води.

Тому що це джерело володіє могутнім магнітним полем.

Я на чергуванні. Мій час прийшов. Тільки що змінила Тамару, поговорила з нею небагато (зовсім трохи) і «зайшла» на пост.

Свіжо, красиво, затишно.

Я неначе в білій казці з білим сюжетом і … чимось ще.

Пройдуся трохи до фонтану, помилуюся.

Підходжу і ... боже…

Збираюся давати сигнал тривоги, але не можу: ці очі дракона віддано подивилися в мої очі. У них був смуток.

Я зупинилася і стала спостерігати, тримаючи палець напоготові, щоб натиснути у разі потреби кнопку тривоги.

Дракон почав уплітати білі квіти. Він їв безшумно і так апетитно. Що і мені захотілося їсти.

Я зірвала біля себе квітку за стебло (квітка не в'яне, якщо торкатися за стебло) і поволі стала підходити до дракона.

Мені завжди подобалося все живе. Мені подобалося приручати на вулиці собак, кішок. Я в Дубовий гай (парк відпочинку в Запоріжжі) приходила з морквиною чищеною і з хлібом, щоб погодувати коней. Хоча це заборонено стало потім. Може, і тоді забороняли, але мене в ті моменти не лаяли за це працівники цього парку. Коні підходили, їли. Запам'ятовували мене. Дуже сильно запечатлілось в пам'яті, як поні, побачивши мене здалеку, йшла до мене назустріч. Один раз із-за цього поні чуть трохи дитину не збило, так поспішивши до мене.

А раптом і тут вийде?

Я підходжу ще трошки і зупиняюся.

Звичайно, зброя при мені.

Але я не хочу, щоб довелося єю скористатися! Саме зараз!

Дракон подивився на мене. Я його поманила великою красивою квіткою. Дракон протягнувся до мене. Відкрив свій рот і захопив віночок квітки, яку я тримала в руці.