Слава ЗСУ!

- Ну-ну, осмілюйся…  

Розділ 23

Ми наближаємося до сузір'я Аріна. У цьому сузір'ї нас цікавить тільки сонячна система, в якій є планета під назвою Аліна. На ній всі умови дуже схожі із земними. Просканувати планету не вдається, тому що вона постійно покрита густим туманом. У Космосі планета здається бежевою зі ставками синього кольору. Природно: бежевий колір відповідає поверхні, синій – воді. Хто її населяє – це невідомо. Потрібно підлетіти ближче, що вельми небезпечно. Але ми ризикнемо.

У даних, які надала Дарина, неможливо повністю розібратися. Залишається сумнів: належить планета ноніусам чи ні. Переклад записів ноніусів виходить неповним. А зрозуміти все, що в цих документах описано – не вийшло. Видно, аж надто різна у нас будова мозку.

Ми все ближче і ближче до нашої мети.

Ця мета – планета Аліна.

Входимо в шари атмосфери. Виконуємо посадку.

Описувати, як сіли – не дуже цікаве заняття. Можна відкрити довідник по управлінню космічним кораблем – і перечитувати список дій багато разів день за днем.

Ми на планеті. Корабель стоїть у вертикальному положенні. Поки приземлялися – побачили поселення.

Побачили пізно, тому що туманна планета, погана обзорность на відстані, але, на щастя, встигли вирулити і зупинитися трохи подалі від цього поселення.

Істоти на планеті Аліна (можна її назвати просто: планета Туманка із-за великої кількості туманів) маленькі, що логічно обгрунтовано. Планета велика, відповідно все росте маленьким і навіть карликовим із-за величезної гравітації. Й рослини схожі на дерева банзай, такі ж маленькі. Деяка рослинність ще менша.

Ми не поспішаємо виходити з космічного корабля. Намагаємося все розглянути. Запускаємо супутник-вертоліт, який огляне прилеглі території. 

Істоти поводяться дуже дивно: ми прилетіли, а вони нас не помітили.

Ці мешканці тутешніх місць схожі на наших маленьких мавпочок. Але тільки ходять вони зі знаряддями в руках і якимись будівельними матеріалами, а не з фруктами, як це робили наші брати менші на планеті Земля.

Будиночки у них простенькі, схожі на хатини. Але тільки складніше конструкція, чим у чизов.

Ні! Це ж дивно! Хтось прилетів на їх планету, поселився або розмістився поряд, в двадцяти кроках від них, а вони навіть не реагують на наш космічний корабель!

Це що? Звична для них справа? Невже сюди щодня хтось залітає? І їм абсолютно все одно: займаються своїм господарством і якимсь будівництвом – й інше цих мавпочок не хвилює?

Або вони нас не бачать?

Дивно це. Не поспішатимемо виходити з корабля. Оглядимося. Отримаємо дані з нашого супутника-вертольотика (він розмірами, як іграшковий вертоліт), а потім вирішуватимемо, що робити далі.

Ми усілися на капітановому містку та уважно стали стежити за зйомкою нашого супутника. 

На цій планеті істоти дуже волохаті. Очі маленькі. Сірого відтінку. Взагалі, істоти ці всі сірі. На голові дивні зачіски, пальмочки, що нагадують, які роблять мами своїм дуже маленьким дочкам, коли ще локони короткі. Але у них ці локони, що виходять з пальмочок, були довжелезні й такі ж сірі, як все тіло.