Слава ЗСУ!

Це явище використання максимально досягнутої швидкості людства назвали негативною швидкістю, тому що людина, присутня на кораблі, що летить з такою швидкістю, відчуває своє серцебиття дуже довгим. Рухи тіла здаються томливо повільними. Неначе все зупиняється. Здається, що світ стоїть на місці, а ми рухаємося ще повільніше за цю зупинку. Все завмирає. Наш погляд, здається, годинами дивиться в одну крапку.

Ось ця дія, що з'являється при використанні цієї швидкості, була названа негативною швидкістю.

Ми зупинилися. Навіть аварійні системи не включилися. Ми занурилися у темряву. Все додаткове автоматичне устаткування, яке присутнє на самому кораблі (віяло сонячне у формі парасольки, сама обшивка, зоряні зонди), почало свою роботу. Сонячні зонди розпочали свій шлях до зірок, віяло розпустилося на кораблі, обшивка зі сонячних батарей оголилася.

Космічні віяла оточили зірки і почали передавати світло нам.

Віяло корабля та обшивка з жадністю все це стала приймати.

Судно поступово накопичило зоряну енергію.

І корабель включився, запустивши першу аварійну систему.

Згадується недавнє минуле …. Що тоді відбулося? Спогади лякають… 

Секунда пізніше – і наш корабель би перетворився на купу осколків, що впорядковано розлітаються з однієї загальної крапки. Відчули б ми смерть? І що це? Як це?

В якомусь фільмі було сказано: «Чим більше ми вивчаємо смерть, тим більше розуміємо, що про неї ми нічого не знаємо».

Тиша. Ніхто не сміє нічого сказати. Всі в жаху від вірогідності того, що нас вже могло не існувати. Та в радості, що ми живемо… хай у вигнанні, … але… дихаємо… хай не планетарним повітрям, … але… переміщаємося … хай не на поверхні планети, … але ми дихаємо, живемо, рухаємося – і все інше дрібниця. Людина до всього звикає. До всього пристосовується. Але ми ж не одні. Ми з кимось. З нашими коханими та недавніми знайомими. Ми любимо і нас люблять.

А життя без любові перетворюється на існування. Але можна жити й одним цим існуванням. Тільки чи надовго цього вистачить? І хто захоче так жити? Буває від любові вже нестерпно задушливо. Хочеться побути наодинці з собою, присвятити час собі, а не служінню комусь.

І зробити щось значне. І вже не важливо: чи для людства це буде. Проста відповідь: для себе! Для себе коханій! І вже байдужі засудження інших. Засудження будуть завжди. Особливо, якщо ти переможець.

Але потім все одно стає самотньо. І ми нудьгуємо.

Ось тоді ми біжимо до своїх коханих, не дивлячись на те, що не закінчили свій «великий» план. 

- Що нам робити? Вони ж загарбники! Ми із-за них ніде влаштуватися не зможемо. Даша, скільки у ноніусів захоплених планет? Ти це знайшла в документах, які вивчала?

- Близько ста тисяч. Це ті, які придатні для створення колоній. На них може бути життя, а на деяких воно вже є. Та й жителі планет підкорені. Ними управляють ноніуси.

- Що ж нам робити? Ми не зможемо так ніде поселитися. Скрізь нас переслідуватимуть вони. Навіть якщо якась планета виявиться тимчасово незайманою – ноніуси якимось дивом її колись виявлять і прилетять завоювати. Логічно те: якщо ми знайдемо незнайдену раніше планету, то її можуть знайти й інші, у тому числі і ноніуси.

- Давайте знищимо головну планету ноніусів! – Запропонував Валентин.