Слава ЗСУ!

Ми подружилися з місцевими людьми. Показали їм, що нас не треба боятися, тому що ми прийшли з миром. Але нашу «божественність» ми не заперечували. Так буде краще.

Ми надалі стали їм допомагати будувати. Створювати нові будинки, які набагато більше та затишніше їх колишніх.

Вадим викупався в своєму довгоочікуваному морі. І тепер щодня починає з купання в ньому свій графік. Таке життя – просто рай.

Ми взяли під опіку наших гостинних господарів і вчимо їх тому, що вміємо. І відкрили школу, в якій навчаємо всіх охочих основним наукам. А особливо здатних і тим більше особливо охочих вчитися ми вчимо потім і спеціалізованим знанням: медицині, біології, техніці, інженерній справі, астрономії, агрономії, що навіть люблячих красу не забули – їх вчимо дизайну, моделюванню одягу та техніці малюнка.

У нас місто насправді росло на очах. А люди з диких створень в миті перетворювалися на освічених фахівців, що жадібно поглинають знання і що мріють підкорити вибрані вершини.

Тамара викладала мови, літературу, учила складати та красиво говорити.

Аркадій влаштовував кожен вечір дискотеки після роботи та навчання. І ще викладав уроки музики всім охочим.

Вадим учив техніці, радіоелектроніці, астрономії, фізиці.

Я викладала свою улюблену математику і… я ще захоплювалася малюванням. Не живописом. Живопис люблю розглядати, але не люблю малювати маслом. В крайньому випадку, віддаю перевагу гуаші.

І ось я здійснила свою мрію та використала її на практиці. Я знайшла застосування своїм здібностям до малювання і в нашій школі викладала техніку малюнка. І відчула себе щасливою, що нарешті у мене вийшло зі своїм найдавнішим захопленням.

Ми хотіли повторити деякі відомі споруди тут, на цій Землі.

Тільки поки для цього не вистачало всіх навчених робочіх, а нас учотирьох було б мало для цього задуму. Може, ця ідея і не потрібна зовсім?

Ми хочемо побудувати розвинене місто зі всією каналізацією та розгалуженою телекомунікацією. Але своїми зусиллями та з переконанням інших. Нікого примушувати не будемо. Деякі вже заразилися цією ідеєю та й допомагають нам в цьому. А інші залишаються в своїх оновлених будинках і ще не вирішуються на такі великі зміни.

Тамара вже завагітніла. І скоро вони з Аркадієм чекають поповнення.

Її живіт просто величезний. Може, у них двійнята?

А ми поки що не зважилися на такий відповідальний крок. Я особисто боюся, що не встигну зробити всього, що запланувала, а дитина просто мене поглине – і я не зможу вже нічого іншого робити, як виховувати дитину, любити та оберігати її. А Вадим, як всі чоловіки, боїться невідомості та й таких великих змін в нашому особистому житті. Але ми готові. І це буде дуже швидко. Але не зараз. Трохи пізніше.

Ми тут вже провели майже рік. Ну, дев'ять місяців. Тамара ось-ось народить. І місто майбутнього почало вимальовуватися.

Ми так само не забули про свою безпеку. І побудували ще декілька космічних кораблів. Ми налагодили гірничодобувну промисловість. Навчили цій справі решти людей.

І підготували хороших пілотів, здатних літати на наших нових космічних кораблях.

І швидко це прігоділось, коли Вадим відмітив, просканувавши небо, що до нас наближається якесь космічне тіло. І, судячи по траєкторії та контурам, - це космічний корабель.