Слава ЗСУ!

Хемми – народ абсолютно нешкідливий, доброзичливий і мирний, який проводить багато часу в медитації.

Стало навіть цікаво і незвично з ними спілкуватися: ми щось їм розповідаємо, а вони потім доторкнуться – і ми бачимо в своїй уяві відповідь. Вони можуть таким же легким дотиком до когось прочитати його думки, потрібні їм.

Дивне спілкування з хеммамі: неначе сама з собою розмовляю, а потім відповідь випливає в моїй же голові!

Ми побудували величезну конструкцію, яка повинна була вміщати всіх охочих. У роботі були задіяні ми, корінні жителі цієї планети і хемми.

Ми справилися за декілька місяців. Залишилося відловити тварин і розмістити їх наперед на цьому судні порятунку. Зразки мікроорганізмів ми теж планували зібрати та заморозити на деякий час.

І назвали ми цю затію, скориставшись нашою культурою, - Ноїв ковчег.

Отже цілий рік ми присвятили роботі по порятунку себе та більшості видів на планеті-двійнику Земля.

По закінченню року всі вже знаходилися на Ноєвом ковчезі. Всі, окрім нас. Ми вирішили зустріти атаку на нашому космічному кораблі, намагаючись перешкодити цьому нападу метеоритів. Хемми зробили те ж саме. І, звичайно ж, всі наші нові тут створені космічні кораблі теж були задіяні в цій справі: всі до останнього піднялися в Космос в очікуванні трагедії.

Нам не довелося довго чекати. Метеоритний дощ з'явився рівно через рік, як передбачали хемми, але вже дуже раптово і на величезній швидкості.

Обстрілу повинна була піддатися та половина нашої планети, на якій ми бували дуже рідко. Наш Ноїв ковчег розташовувався на іншій половині земної кулі.

Побачивши, як рухається ця маса глиб до нашої планети, всі почали стрілянину по метеоритах, намагаючись перешкодити проникнути хоча би одному. Всі команди були віддані наперед, ще на ученіях-підготовки до цієї події. А зараз залишалося тільки, побачивши мету, - ліквідовувати щонайшвидше, точніше і якомога більше встигнувши захопити в долі секунд. Але деякі камені все одно прослизали крізь наш захист і потрапляли на поверхню Землі.

Це було страхітливе видовище: вибухи в Космосі, вибухи на поверхні, величезна кількість спалахів і осколків, що розлітаються від нашого стрічного удару. Час розтягнувся і застиг. Ми не відчували себе. А тільки бачили, як летять метеорити, а в них потрапляють наші снаряди, як деякі камінчики вмудряються проскочити крізь нашу оборону і… І роблять свою підступну справу.

Все закінчилося. Ми ще якийсь час протрималися в Космосі в очікуванні нового удару. Просканували небо: поки нічого не загрожувало нам. На щастя, нікого в Космосі не зачепило. Але ми прагнули розташовуватися далі від розрахованої траєкторії падіння метеоритів, щоб ні в один космічний корабель не потрапило знаряддя Космосу.

На Землі промайнув шквал цунамі. Були затоплені території, на яких раніше розташовувалося поселення, що притулило нас. Але люди залишилися живі. Завдяки споруді, що уберегла від біди. І, звичайно, без пророцтва наших гостей, добрих інопланетян, ми були б не готові врятувати всіх, хто цього потребував. Так, направивши телескоп в небо, ми б побачили рухомі глиби. Але нам би вистачило часу тільки на те, щоб сісти в космічні кораблі, стати на захист планети, відстрілюючись від природного явища – і все… Більше нічим ми б не допомогли мешканцям нашої планети.