Слава ЗСУ!

Прислухаючись до всіх своїх відчуттів, розвідник повільно почав їх відкривати. Тишу порушив гучний скрип, який ехом рознісся порожнім коридором. Перелякавшись не на жарт, боєць по звичці швидко припав спиною до стіни. Стискаючи гвинтівку та тамуючи подих, він обережно почав зазирати всередину.

- Це ж скільки за ними не доглядали, що вони знаходяться в такому стані. - подумав про себе “Дрімер”.

З середини все більше стало пробиватися прохолодне свіже повітря. І як на диво, також лунали звуки, яких тут не повинно бути - віддалені і приглушені, але все ще дзвінкі переспіви пташок.

Здивований картиною, яку побачив, “Дрімер” був м'яко кажучи ошелешений. Розкривши рота від подиву, він тихо прошептав лайливе слово здивування.

Його погляду відкрилося незвичне видовище. Забувши про будь яку обережність, розвідник, повільно розчинив двері повністю. За скрипом дверей, коридор наповнився звуками живого лісу.

Здавалося, що це якийсь сон. Але те що він відчував було для нього цілком реально. “Дрімер” навіть себе ущипнув, щоб прокинутись, але біль відчувався, що говорило про те, що все відбувається наяву.

За порогом квартири, розкинулися справжні зелені чащі. Крізь високі крони дерев, пробивалися рідкі сонячні промені, у світлі яких бавилися рої дрібних комах. З-під густої трави, місцями виглядало хаотично розкидане, покрите вологим зеленим мохом каміння. А прямі стовбури дерев, здіймалися так високо, що не можливо було навіть побачити з другої сторони.

Деякий час він просто стояв, роззявивши рота. Його мозок ніяк не міг звикнути до цієї реальності. Почухавши затилок, він все ж вирішив зайти до так званої квартири. Цікавість взяла гору над здоровим глуздом і він зробив невпевнений перший крок назустріч невідомості.

Як тільки розвідник переступив поріг, його осліпило світло. Вийшовши з пітьми коридору, довелося прищуритись від різкої зміни освітлення. Піднявши лице догори та закривши очі, він зробив глибокий вдих, наповнивши легені чистим прохолодним повіртям. Здавалось, як то було давно, коли можна було насолодитися такою маленькою примхою. Останні декілька місяців, “Дрімер” тільки і відчував запах пороху та гарі.

Після видиху він відкрив очі, і його погляду відкрилась неймовірна картина.

Густі крони дерев, закривали собою все небо, лишаючи лише невеликі просвіти, крізь які пробивалося у хащу сонячне проміння. Поміж гілками метушилися грайливі птахи, перестрибуючи з гілки на гілку. І коли сонячні промені потрапляли на них, їхнє пір'я майоріло різнобарвними кольорами. “Дрімер” ще ніколи в житті не бачив таких прекрасних пташок.

У це час, йому чомусь згадалося дитинство, а саме шкільні роки, коли їх класом вивезли на відпочинок у ліс. Здавалось, що то був тільки сон, адже відтоді вже минуло багато років. Перед його очима промайнули уже давно забуті моменти тієї поїздки. Як він разом зі своїми друзями розбрелися лісом, граючи у піжмурки. Тоді вони завдали немало клопоту дорослим, які їх супроводжували.

Давні спогади змусили його мимоволі посміхнутися. Спочатку то була посмішка від радості від щасливо проведеного часу, але потім вона повільно стала посмішкою від суму. Адже багатьох з його близьких друзів забрала ця проклята війна.

Повернувшись до реальності після моменту ностальгії, він збирався вже повертатись назад. Туди, де його чекали. Туди, де чекала його розруха та смерть.